Консультація для батьків

«Особливості залучення дошкільників 

                            до морально-правової культури»                        

    Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки.                                                                        

ü                 Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. У процесі взаємодії з дорослим дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Дитина розвивається тоді, коли сама активно діє. Мистецтво спілкування з батьками виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

    Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є: 

1. Уявлення про моральні норми.

    У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними.

ü Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.

     У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки.

                                                  

2. Моральні почуття і мотиви поведінки.

    У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки.

ü     Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) — прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:

· почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

· почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини — спочатку під впливом зауважень, а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким;

ü Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

·  почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3-4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5-6 років).

ü     Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

3. Звички моральної поведінки.

    Виховання моральної поведінки означає забезпечення єдності мотивів і дій особистості. Моральні мотиви спонукають до певної дії, надають поведінці особистісного змісту.

    Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості — розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку — вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

    Необхідно також пам’ятати, що формування морально-правової культури та поведінки у дітей багато в чому залежить від загальної соціально-правової ситуації, рівня правової культури педагогів та батьків, а також ефективності  форм, засобів  та методів освіти.

А головне морально-правова культура дитини залежить від прикладу дорослих, які її оточують!

Інформація для батьків  майбутніх першокласників

"Модель особистості першокласника"

«Ваша власна поведінка – найвиразніша річ.

Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді,

коли з нею розмовляєте чи наказуєте її.

Ви виховуєте її кожну мить вашого життя,

навіть тоді, коли вас нема вдома»

А.С. Макаренко

Бувають у житті людини моменти, які порушують звичайний перебіг подій. Серед них – початок навчання в школі. Діти йдуть до школи з шести років, а це, звичайно, багато що міняє – і для сім’ї, і для школи. Школа, ранець, форма, клас – усе це вносить і в побут, і в буття не тільки дитини, але й усієї родини принципову новизну. Адже саме від батьків залежить чи розвинеться у дитини бажання йти до школи, залучатись до спільної діяльності з учителем.

Період 5–6 років – старший дошкільний вік. Він є дуже важливим у розвитку пізнавальної, інтелектуальної та особистісної сфери дитини. Його можна назвати базовим віком, коли закладається до 90% усіх рис особистості дитини. У цьому віці дитина вбирає всю пізнавальну інформацію. Наукою доведено, що в цьому віці людина запам’ятовує стільки інформації, скільки вона не запам’ятає потім ніколи в житті.

Щодо бажання вчитися, стати школярем, то воно з’являється у більшості дітей під впливом дорослих. Дитина відчуває, що їй уже мало тільки гратися, вона уже доросліша і школа відкриє для неї можливість виявити свою дорослість.

Допомогти дитині стати учнем маємо ми – дорослі. Маємо і можемо, якщо об’єднаємо зусилля…

Вчителі  погоджуються, що нелегко підготувати дитину до школи. Тому батькам варто набратись сил та терпіння для цього відповідального та тривалого періоду.

За словами педагогів під час підготовки до школи батькам, крім соціальної та емоційної підготовки, варто звертати увагу й на інтелектуальну.

Що мають знати учні до школи

1.     Називати своє прізвище, ім’я, по-батькові, вік. Також знати імена батьків та найближчих рідних (ідеально – розповідати про їхні професії).

2.     Знати домашню адресу, мобільний телефон мами, номер автобуса, зупинка якого знаходиться поруч із будинком.

3.     Вміти розрізняти пори року, називати місяці, частини доби, природні явища.

4.     Чітко вимовляти всі звуки мови.

5.     Давати прості відповіді на прослуханий текст (2 – 3 слова), розповідати за сюжетним малюнком (3 – 4 речення).

6.     Рахувати від 0 до 10 і у зворотному напрямку. Знати назви геометричних фігур. Розуміти значення понять: "більше", "менше", "попереднє", "наступне".

7.     Розпізнавати та співвідносити цифру і число предметів (один – перший).

8.     Вміти виокремлювати "зайве" відповідно до певної теми (наприклад, овочі, тварини, транспорт, одяг, їжа тощо).

9.     Розмальовувати нескладні зображення у певних межах та вирізати їх ножицями.

10.                       Декламувати раніше вивчені вірші, фрагменти улюблених казок, називати героїв мультфільмів.

Водночас, психологи вважають, що малеча готова до школи, якщо вона може бути спокійною, зосередженою на навчанні, слухати вчителя, взаємодіяти в колективі та виконувати домашні завдання.

Провідна діяльність у цей період – гра. Характер гри змінюється разом з розвитком дитини. Спостерігаючи, як дитина грає, про неї можна багато дізнатися.

Дитина повинна знати, що найближчим часом стане школярем і її вчинки, поведінку оцінюватиме не лише вона сама («Я хороша»), але й навколишні.

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«НАРОДНІ ІГРИ, ЯК РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ГРОМАДСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ»

           Гра — важливий засіб виховання, який доступний кожному, має тісний зв‘язок з життям. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра — це життя.

Жива гра дає дитині можливість насолоджуватись вільним проявом своїх фізичних і духовних сил. За словами К. Д. Ушинського, у змісті народної гри є всі доступні форми навчання. Саме у процесі гри діти пізнають грамоту, вчаться рахувати, різнити кольори, виконувати повсякденні дії, набувають навичок самообслуговування та спілкування.

   Видатний лікар та етнолог Є. Покровський називав дитячі ігри «вільним вираженням душевних та фізичних сил дитини». У грі дитина відображає те, що бачить в своїй сім‘ї, віддзеркалює навколишній світ. Народні ігри несуть у собі джерело пізнання та виховання загальнолюдських цінностей. Вони бувають різними. Г. В. Довженко поділила українські народні дитячі ігри на такі групи: 

- ігри, де організуючим началом є пісня; 

- ігри, де таким началом є діалог, який у поєднанні з рухами сприяє створенню розвинутої динамічної дії; 

- ігри, де є невеликий діалог, приспівочка або пісенька, які слабко пов‘язані з самою дією.

   Серед скарбів народної гри є забавлянки, хороводи, танці, віршовані історії, що не мають кінця, рухливі ігри.

   Забавлянки, або утішки, потішки, чукалки — коротесенькі пісеньки чи віршики гумористично-жартівливого змісту, що супроводжуються відповідними рухами, активізують єдність слова та моторики дитини, розвивають її мовлення. Незважаючи на свою простоту, забавлянки сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, формують відчуття прекрасного.

   Цим жанром здавна користувались дорослі у процесі спілкування з маленькими дітьми. Забавлянки співали тоді, коли дитина вже починала сидіти самостійно. Вони покликані стимулювати загальний розвиток дитини і мають практично-побутове призначення: активізувати дитину, заспокоїти її, викликати в неї позитивні емоції. 3абавлянки — напрочуд вдала й доцільна форма спілкування дорослих з дитиною, що сприяє гармонійному розвитку. Це спілкування викликає в маляти почуття фізичного комфорту, радість, активізує сприйняття рiзноманiтних зовнішніх подразників.

   3абавлянка — це i гра, i дія, i пісенька

3абавлянки умовно можна поділити на ігри: з голівкою, пальчиками, ніжками, пiдкидання.

   3абавлянки навчають праці. Пригадайте гру "Сорока-бiлобока". В забавлянці перед дитиною вимальовується ланцюг рiзноманiтних трудових дій, пов‘язаних з домашнім господарством: рубання дров, носіння води, розпалювання печі, приготування каші. Народна система виховання змалечку спрямовувала дитину до працелюбності.

У потішках ми зустрічаємо також i невеличкі казки для найменших. Вони повторюються, мають свій ритм, стосуються звичайних побутових справ.

   3абавлянка спонукає дитину до активної дії, будить позитивні емоції, сприяє фізичному розвитку дитини, розвиває мову та інтелект, формує моральні цiнностi, привчає до охайності й дисципліни.

В народних iгpax зустрічаємо хороводи, iгри-танцi. Хоро, хорос - коло, що нагадує сонячний диск, е символом гармонії. Хороводи присвячували порам року, святам, важливим подіям у житті народу.

Наведемо декілька прикладів таких iгop.

    Народні ігри: 

Подоляночка

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона сіла, тут вона впала, до землі припала,

Ciм літ не вмивалась, бо води не мала...

Устань, устань Подоляночко,

Умий личко, як ту скляночку,

Візьмися у боки та поскачи трохи...

Попливи до Дунаю, бери дівку з краю. 

А ми просо сіяли

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой дід ладо, сіяли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой дід ладо, витопчем, витопчем.

Ой чи же вам витоптать, витоптать?

Ой дід ладо витоптать, витоптать?

А ми коней випустим, випустим,

Ой дід ладо випустим, випустим.

А ми коней виловим, виловим,

Ой дід ладо виловим, виловим.

             

   Забавлянки

Гойда, гойда, гойдаша,

Де кобила, там лоша,

А кобилка в лiсi, 

а лошатко — в cтpici.

Чуки, чуки, чуки, чук.

Наловив дід щук,

А бабуся плотву — годувати дітвору,

А бабуся карасиків — годувати Тарасиків.

А бабуся окуньків — годувати молодців.

Куй, куй, чобіток,

Подай, бабо, молоток.

Не подаси молотка,

Не підкую чобітка,

Молоток срiбленький,

Чобіток золотенький.

Ладунки, ладусі!

А де були?

у бабусі.

А що їли?

Кашку.

А що пили?

Бражку.

А що на закуску?

Хліб та капустку.

      

     

Пальчикові ігри

   Перша іграшка дитини — її ручки та пальці. При ходить той час, коли мама помічає, що її маленька дитина, якій уже 3-4 мiсяцi, розглядає свої пальчики, руки, рухає ними, бавиться протягом тривалого проміжку часу. Малюк пізнає навколишній світ через своє тіло. Чим більше дитина рухає своїми пальчиками, тим більше розвиваються мозкові структури.

   Ще у II тисячолiттi до н. е. китайські мудреці знали, що існує взаємозв'язок між рухами пальців, кисті та розвитком мислення. Сучасні дослідження фiзiологiв підтверджують існування такого зв'язку. Прості рухи кистей допомагають зняти загальне напруження, а також власне з рук, розслаблюють губи, що сприяє поліпшенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини.

    «Пальчикові» ігри — вiршованi рядки, що ілюструються за допомогою ритмічних pyxiв рук, пальчиків. Ігри з пальцями допомагають батькам не тільки розвивати мовлення та iнтeлектуальнi здiбностi дитини, а й приносять задоволення від проведеного разом часу, допомагають у хвилини плачу, стають у пригоді для створення ритму впродовж дня. Пропонуючи малюку таку гру, важливо відразу створити її настрій, правильно вимовляти кожен звук, продумати вci рухи заздалегідь i поступово її повторювати.    Особливу paдicть приносить дитині ситуація, коли вci члени сім‘ї разом відтворюють гру. Світ «пальчикових» iгop дapyє радість i малятам, i батькам.

        

Перший пальчик — наш дiдycь,

Другий пальчик — то бабуся,

Третій пальчик — наш татусь,

А четвертий — то матуся,

А мізинчик — наш малюк,

Biн сховався тут.

(Показуємо на пальчик та кажемо: „перший пальчик...", i продовжуємо гру, загинаючи кожен пальчик).

Задрімав мізинчик трішки,

Безіменний — стриб у ліжко,

А середній там лежить,

Вказівний давно вже спить.

Вранці вci вони схопились враз —

В дитсадочок бігти час.

(По черзі загинаємо пальчики до долоні. Потім великим пальцем торкаємося всіх інших - „будимо". Розкриваємо всі пальці „враз").

  

На роботу

Старший встав — не лінувався.

Вказівний за ним піднявся —

Розбудив сусід його.

Той — свого, а той свого.

Встали вчасно вci брати —

На роботу треба йти.

(Стиснути пальчики в кулачок. По черзі розгинати їх, починаючи з великого. А зі словами: „Встали вчасно вci..." широко розставати nальцi).

 

  Доброго ранку

Доброго ранку, сонце привітне!

Доброго ранку, небо блакитне!

Доброго ранку, у небі пташки!

Доброго ранку тобі i мeнi!

(Пальцями правої руки по черзі „вітатися" з пальцями лівої руки, торкаючись один до одного кінчиками).

 

  Спечем хлібчик

Спечем, спечем хлібчик

Дітям на обiдчик.

Найбільшому — хліб місити,

А тобі — воду носити,

А тобі — в печі палити,

А тобі — дрова рубати,

А малому — замітати.

Тільки хліба напекли — танцювати почали.

Це робота не легка — витинати гопака.

(Розгинаємо пальчики, починаючи з великого. Імітуємо пальчиками танок).

 

 

 

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

"Безпека дитини на вулиці"

        Чим раніше ви поясните малюкові правила безпечної поведінки на вулиці, тим вірогідніше, що він не забуде науку і зможе за потреби правильно скористатися цими уроками. Ваше завдання — навчити дитину правильно поводитися в екстремальних умовах.

           Двір без небезпек. Сучасні малята починають гуляти без супроводу батьків набагато пізніше, ніж ми самі за часів свого дитинства. Але готувати крихітку до самостійних «виходів у світ» потрібно заздалегідь. Так, прогулюючись разом з малюком, обійдіть увесь двір і зверніть увагу на найнебезпечніші місця: люки, підвали, горища, будівельні майданчики. Важливо не просто сказати: «Сюди ходити не можна! Це небезпечно!» Треба пояснити дохідливо, чому саме не можна: у люк можна впасти, двері підвалу може хто-небудь закрити, і тоді дитина залишиться там (якщо малюка замкнули в підвалі, не треба кричати і плакати, краще щосили стукати в двері — так швидше хто-небудь почує і прийде на допомогу). Велику небезпеку можуть становити навіть припарковані біля будинку машини. Зазвичай малюки чітко засвоюють, що з машинами, що рухаються, треба бути вкрай обережними. А ось автомобіль, що стоїть, не викликає в них занепокоєння. Розкажіть дитині, що автомобіль може несподівано поїхати, і водій не помітить малюка, який, граючи, сховався за багажником. Тому не можна бігати, і тим більше ховатися навколо машин, а якщо під машину закотився м’ячик, треба звернутися по допомогу до дорослих. Малюки люблять грати в лікарню, магазин або «варити» для ляльок обіди на іграшковій плиті. Для цього вони рвуть рослини (траву, квіти, листя), що ростуть поблизу, збирають насіння. Однак дитина може спробувати приготовані «ліки» або ляльковий «суп» на смак. Але не всі рослини нешкідливі, як може здатися. Обов’язково пояснюйте дитині, що жодні рослини, ягоди і насіння, зірвані на вулиці, не можна брати в рот. Для гри краще використовувати нешкідливі і добре знайомі рослини, наприклад кульбабу, подорожник, горобину. Гуляючи з малюком у дворі, ви маєте бути твердо впевнені, що навкруги немає відкритих каналізаційних люків. Статистика безжальна: сотні дітей гинуть і отримують травми саме з цієї причини. І тут не допоможуть жодні застереження «дивитися під ноги» і «не наступати». Захопившись рухливою грою, дитина може просто не помітити небезпеку. Тому не сподівайтеся на комунальні служби, а беріть ініціативу до своїх рук: проводьте з іншими батьками періодичну ревізію і закривайте люки дошками.

Правила екіпіровки. Одягаючи малюка на прогулянку, проведіть ревізію одягу. Краще, щоб він був без шнурків, якими можна зачепитися. Бажано, щоб взуття щільно фіксувалося на нозі і не «ковзало». Це зробить ігри дитини безпечнішими.

Життя на дитячому майданчику. Як добре, що у дворах є дитячі майданчики з гойдалками! І як одночасно погано, що вони є! Сучасні важкі залізні конструкції мають руйнівну силу. І якщо такі гойдалки на великій швидкості вдарять дитину, це може закінчитися погано. Дітлахи іноді не можуть правильно оцінити безпечну відстань. Тому ви чітко повинні пояснити дитині, що підходити до гойдалок можна тільки збоку, а обходити їх — на великій відстані. Сідати і злізати треба тільки тоді, коли гойдалки зупинені, і в жодному разі не можна з них стрибати. Розкажіть про те, до чого можуть привести порушення цих правил. Сильно вдарити малюка можуть і каруселі, якщо не дотримуватися елементарних правил безпеки.

      Так само, як і у випадку з гойдалками, частіше нагадуйте крихітці, що підходити до каруселей, що крутяться, небезпечно. Спочатку треба дочекатися їх зупинки, і тільки потім сідати на сидіння. Звичайно, слід міцно триматися. Будь-який малюк знає, що драбинки, турніки, одним словом, спортивні снаряди — штука дуже цікава і весела. Вони розвивають спритність, витривалість, координацію рухів. І мама не заборонятиме вдосталь полазити і повисіти на них. Звичайно, за умови, що малюк робитиме все це з належною обережністю. Передусім зверніть увагу на покриття спортивного дитячого майданчика. Якщо це пісок, трава, м'яке покриття — сміливо відпускайте туди дитину. Якщо ж майданчик забетонований або заасфальтований, краще пошукати інше місце для ігор. Навчіть дитину правильно сплигувати з драбинки або турніка. Коли дитина розгойдується на перекладині, стрибати треба в той момент, коли тіло починає рух назад. Інакше можна легко впасти.

        Усілякі гірки - улюблена розвага дітлахів. Але мамам і татусям варто звернути увагу на їх стан, перш ніж дозволити своїй дитині скотитися з вітерцем. Якщо поручні або борти гірки дерев’яні, то батьки мають перевірити, наскільки добре оброблена поверхня, щоб уникнути заноз на дитячих ручках. Для дошкільнят висота гірки не повинна перевищувати 1,2 м. Перевірте, чи ціле покриття ската гірки, чи немає на ньому щербин. З «правильної» гірки крихітка скачується без зупинки до самого низу і не вилітає на землю, а затримується на спеціально підведеному виступі. Малюк повинен знати, що гірки — не місце для пустощів. Підніматися і з’їжджати треба уважно й акуратно, дотримуватися черги і в жодному разі не штовхати інших малят. Це може спричинити серйозну травму. Звичайно, увесь час стояти поряд з гіркою й опікати малюка не обов’язково. Але краще не випускати дитину з поля зору, щоб вчасно відреагувати на небезпечну поведінку дітей.

        Даремно забороняти дітям лазити по деревах. Усе одно рано чи пізно вони випробують навколишні дерева на міцність. Щоб уникнути падінь і травм, краще навчити малюка робити це правильно. Передусім лазити краще тільки по старих деревах, з товстими стволами і гілками. Молоде деревце можна легко пошкодити, і воно загине, а сам малюк, ставши на тонку гілку, полетить униз. Спиратися треба тільки на товсті живі гілки і в жодному разі не на сухі. Слід спочатку перевірити міцність гілки, а тільки потім на неї ставати. І ще: стежте, щоб малюк під час лазіння чергував руки і ноги: наприклад, спочатку перехопив руку, потім переставив ногу. Опора на три кінцівки одночасно знижує небезпеку падіння.

Катання на роликах або велосипеді — заняття, корисні в усіх відношеннях, але, в той же час, досить небезпечні. Передусім, потурбуйтеся про засоби захисту маленьких спортсменів. Усілякі шоломи, наколінники і налокітники — це не просто модні «примочки», а те, що вбереже малюка не лише від розбитих колін і обідраних рук, й від травм більш серйозних. Шолом для ролера обов’язково підбирайте з приміркою. Він повинен зручно сидіти на голові, закривати чоло, але не з’їжджати на очі. Будуть незайвими і спеціальні рукавички без пальців. Кататися на роликах краще в спеціально відведених для цього місцях. З велосипедом простіше, тільки обов’язково учіть малюка бути уважним до «пішоходів» і не розвивати високу швидкість там, де є вірогідність збити когось із малюків. Якщо вам разом з маленьким велосипедистом треба перейти проїжджу частину, обов’язково зніміть його з велосипеда і переведіть через дорогу за руку, ведучи велосипед окремо. І звичайно, ніколи не випускайте маленького «гонщика» з поля зору.

Ще одна небезпека — великі і маленькі чотириногі, причому не лише бродячі, а й справжнісінькі домашні. Йдеться не стільки про небезпечні хвороби, які можуть переносити тварини, скільки про собачу агресію, жертвами якої іноді стають діти. Безперечно, ви повинні виховувати в дитині любов і довіру до братів менших, але малюк повинен чітко знати, що собаки бувають різні і не завжди добрі. До того ж, краще взагалі не підходити до незнайомих тварин. Розкажіть малюкові, що не можна розмахувати руками або палицею біля собаки. Він подумає, що його хочуть ударити, і може вкусити. Не слід гладити незнайомого собаку. Йому це може не сподобатися. Дитина повинна знати, як поводитися, якщо напав собака. Якщо поруч немає рятівного притулку — під’їзду або дерева — не слід утікати, собака все одно наздожене. Покажіть малюкові, як треба захистити лице і шию, притиснувши підборіддя до грудей і закрившись зігнутими в ліктях руками. Дорослі обов’язково прийдуть на допомогу.