Як навчити дитину слухати

Чому не слухаються діти?

         У житті багатьох батьків складалася така ситуація: мирна, тиха, спокійна дитина раптом стала справжнім бунтарем і перестала слухатися. Одна справа, коли її неправильно виховали і є проблеми з соціалізацією. Однак тут зовсім інше – назріла особистісна криза, з якою самостійно впоратися вже неможливо, і вона вихлюпується назовні. Дорослим потрібно зрозуміти, в чому вона полягає, і допомогти вирішити її.

            Ви раптово помітили, що в дитини змінилося ставлення до вас? Ви відчуваєте, що ваше миле дитя, яке донедавна ловило кожне ваше слово, несподівано перетворилось на зовсім іншу людину, яка просто не слухає вас? Ви боїєтеся, що це може виявитись попередженням про протест, що наростає? Якщо ви зіткнулися з будь-якою з перерахованих вище ситуацій і хочете отримати кілька виховних порад, які сприятимуть зміцненню вашого зв'язку з дитиною та змусять її знову слухати вас, ця консультація допоможе в цьому.

Чотири простих поради про те, як спонукати дитину слухати батьків

        Запам'ятайте головне правило: поведінку, якої ви очікуєте від своєї дитини, треба випереджати власним прикладом. Ваша дитина завжди все повторює за вами й перші життєві уроки отримує безпосередньо від вас. Усе, що ви робите чи не робите, певним чином впливає на вашу дитину. Якщо ви хочете, щоб вона слухала вас, дуже важливо, щоб ви самі дотримувались того, що проповідуєте.

Почніть слухати свою дитину. Навчити дитину слухати батьків – завдання складне. Якщо ви хочете цього домогтись, покажіть приклад і поставте мету розвинути в собі навички хорошого слухача.

·                Постарайтеся приділяти дитині всю свою увагу. Якщо вона підходить до вас і хоче порозмовляти про щось, хай і буденне, залиште всі справи й уважно її вислухайте.

·                Налагодьте правильний зоровий контакт, щоби переконати дитину в тому, що ви дійсно уважні до її слів.

·        Зберігайте мовчання й дозвольте дитині висловитись першою. Іноді корисно просто вислухати дитину, не перериваючи її своїми порадами.

·              Уникайте давати односкладові відповіді, оскільки дитина може сприйняти їх як відсутність вашого інтересу до розмови. Вислухайте те, що каже дитина, і відповідайте відповідно до її очікувань і потреб. Іноді достатньо простого «добре» чи «хм», але іноді дитина чекає від вас розгорнутої відповіді, що включає докладні пояснення.

·        Допоможіть дитині поділитись усіма своїми емоціями й переживаннями, спонукаючи її розмовляти з вами тоді, коли хочеться, у будь-який час. Коли дитина бачитиме, що ви уважні, вона захоче поділитися найсокровеннішим і ваші стосунки стануть більш довірливими.

·                Під час розмови з дитиною стежте за тоном свого голосу. Важливо не просто висловити те, що ви вважаєте за потрібне, важливо говорити правильним тоном з потрібною інтонацією. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина слухала вас, важливо навчитися взаємодіяти з нею грамотно.

Зверніть увагу на мову тіла. Коли ви вчите дитину слухати вас, поряд з повною увагою й тоном вашого голосу дуже важливу роль також відіграє мова тіла.

·        Пам'ятайте, що різні ситуації й розмови вимагають відповідної міміки й пантоміміки. Щоразу, коли ви спілкуєтеся з дитиною, постарайтесь не викрикувати з іншої кімнати, вона повинна бачити і зчитувати вашу мову тіла.

·        Зоровий контакт дуже важливий, тому опустіться донизу – на рівень зросту вашої дитини і слухайте, що вона каже або ж говоріть самі.

·        Усі настанови, які ви даєте дитині, повинні бути зрозумілими і простими. Не треба казати їй таким чином: «Закінчуй вечерю, збери шкільну сумку й лягай спати о двадцятій годині». Краще порадьте їй поквапитися з вечерею, оскільки скоро двадцята, а в цей час їй пора в ліжко. Інструкції не повинні збивати з пантелику, дитині слід усвідомити її основне завдання – лягти спати о 20:00. Такі чіткі вказівки легше зрозуміти і виконати.

Запросіть дитину до співпраці. Часто батьки обурюються та гніваються на дитину, якщо вона робить щось не так. Замість наказів запросіть дитину до співпраці та спільної роботи.

·        Іноді, коли ви починаєте сварити дитину або сердитись, вона навмисно припиняє слухати вас. Тому замість того, щоб виходити з себе і гніватися, спробуйте краще повернути ситуацію в напрямку взаєморозуміння та співпраці.

·        Використовуйте не обвинувачувальний тон, а той, який надихне вашу дитину поводитися краще, до того ж намагайтесь апелювати фактами. Наприклад, якщо ваша дитина їсть шоколад, а обгортка впала на підлогу, замість того, щоб сварити її або нервувати, просто спокійно вкажіть на обгортку та ввічливо попросіть викинути її.

·        Використовуйте описовий тон і короткі фрази, пояснюючи своїй дитині, чому її дії неприйнятні. Наприклад, якщо вона з виттям і криками чогось вимагає від вас, не сваріть її за це. Скажіть, що, коли вона кричить і видає подібні звуки, ви не розумієте, що вона хоче вам сказати. Попросіть її говорити нормальним голосом. Тоді дитина буде знати, що ви просто хочете її зрозуміти.

Визначте проблему. Іноді дитина не слухає, намагаючись привернути вашу увагу до того, що вона засмучена або розгнівана.

·        Постарайтеся зрозуміти, що відчуває ваша дитина й чому вона так реагує, особливо, якщо до цього вона була абсолютно слухняним малюком.

·        Іноді дитина проявляє бунтарський дух лише як засіб завоювання вашої уваги й часу. Є деякі ситуації, такі як народження братика або сестрички, залякування (булінг) або образи у школі, незадоволення батьків, на які дитина може відреагувати відмовою слухати маму чи тата, але насправді в цей момент вона вимагає до себе простої уваги. Визначте проблему. Порозмовляйте з дитиною й дізнайтеся, що сталось.

Протягом усього періоду дорослішання дитина проходить через різні поведінкові зміни. Обов'язково нагадуйте їй, що ви її безмежно любите.

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 «Основні чинники пізнавальної та творчої активності малюка»

        Чарівний малюк своєю маленькою ручкою тягнеться до симпатичних баночок і швидко наводить безлад на маминому столику. А що може бути цікавіше, ніж пересипати «викрадену» у мами крупу? Ледве навчившись ходити, малюк прагне дізнатися, що ховається за дверцями шаф. Думаєте, малюк хуліганить? Ні! Маленький чоловічок пізнає світ. Він досліджує, вивчає, експериментує. Що ж створює в дитині нестримну тягу до пізнання?У фахівців є термін - пізнавальна активність дитини. Що ж таке пізнавальна активність? Це готовність і прагнення дитини до засвоєння знань, придбання досвіду і різних умінь. Це прагнення проявляти в міру своїх дитячих можливостей ініціативу, самостійність, волю, готовність виконувати якісь дії для досягнення результату.

Особливості пізнавальної активності дітей - дошкільників.

• Пізнавальна активність проявляється з народження і інтенсивно розвивається протягом усього дошкільного дитинства і продовжує розвиватися далі практично протягомусього життя. Однак дошкільне дитинство - дуже важливий період. Саме в цей час закладається фундамент всього подальшого пізнання світу.

• Дитина цікавиться всім, що його оточує, а не тільки якоїсь однієї сферою знань або якимось одним видом діяльності.

• Дошкільник виявляє пізнавальний інтерес і всеосяжну допитливість «Що це?», «Чому?», «Як?», «Хочу все знати!». Дитину цікавить не тільки один якийсь предмет або явище. Її цікавлять пристрій, призначення предмета, яким чином і з якою метою його можна використовувати або причини  нового для неї явища.

• Дитина процес пізнання, експериментування, навчання супроводжує емоціями, що вказують на її інтерес до діяльності.

• Пізнавальний інтерес - важлива складова пізнавальної активності. Чим більше дитина накопичує знань і досвіду, тим сильніше інтерес.

• Також інтерес дитини залежить від того, яким способом дорослий передає дитині знання. Інформація, подана захоплююче і емоційно, в доступній формі відповідно до віку, захоплює малюка. Неправильно піднесені знання навпаки знижують інтерес.

Як розвинути у дитини бажання і вміння пізнавати світ?

        У дитячому садку та у всіляких розвиваючих школах для малюків проводяться заняття, спрямовані на розвиток пізнавальної активності. Роль сім'ї в пізнанні світу дитиною та її адаптації в житті величезна.

        Незважаючи на те, що дитину цікавить все і відразу, не варто обрушувати на неї калейдоскоп різної, не пов'язаної між собою інформації. Потрібно прагнути до систематизації одержуваних дитиною знань. Наприклад, трирічному малюкові ні до чого забивати голову списком вітамінів і корисних речовин, що містяться в помідорах і ананасах, а заодно розповідати, як росте манго, яке дитина не має можливості спостерігати в тому середовищі, в якій живе постійно. Краще нехай малюк в цьому віці знає, що добре знайомі огірки,помідори, картопля, цибуля, морква - це все овочі. Овочі корисно їсти для здоров'я, тому що в них багато вітамінів. І овочі люди вирощують на городах і полях.

        Також треба пам'ятати, що пізнання найкраще йде в процесі практичної діяльності дитини, експериментування, здійснення нею відкриттів.

            Ще важливий власний приклад батьків, їх проведення часу і, звичайно, те, яку увагу вони приділяють дитині.

         Час спільної гри з дитиною, в процесі якої малюк отримує інформацію в доступній для нього формі і тут же реалізує цю інформацію в захоплюючій грі.

            Пізнання для дитини має бути захоплюючим заняттям, грою, в якій батько- доброзичливий провідник до знань та отримання досвіду.

            І ні в якому разі пізнання не повинно стати нудним обов'язком. Ще гірше, якщо дитина боїться помилитися.Так можна надовго відбити охоту до пізнання. Тільки в разі захоплюючих занять у дитини пробуджується жага до отримання знань і досвіду, розвивається ініціатива і самостійність.

Перші кроки розвитку пізнавальної активності.

        Дитині 2-3 роки. У цьому віці у малюка поступово формуємо цілий набір уявлень. Про людину і конкретно, про себе самого. Малюкові треба знати своє ім'я та прізвище, хто він - хлопчик чи дівчинка. Про свою сім'ю дитині треба знати імена батьків, братів і сестер, бабусь і дідусів, а так само їх сімейний статус - хто ким доводиться йому ( «Коля мій братик») і ким доводяться члени сім'ї один одному ( «Мама і тато один одному чоловік і дружина, а бабуся Надя - татова мама »). Для дитини осягнути сімейний статус близьких не так просто: деколи, малюкові дуже важко зрозуміти, що бабуся Надя - мама тата і навіть ще дружина дідуся Петі. На це потрібен час і терпіння батьків. Іноді протягом усього дошкільного дитинства доводиться розбиратися, хто ким доводиться в сімейному лабіринті.

        В уявленні про людину, малюк повинен знати фізичніособливості людини (у людини є голова, обличчя, руки, ноги, тулуб; на обличчі - очі, ніс, рот тощо). У кожної людини є ім'я, вік, кожен чоловік або жінка. Дитині треба пояснювати фізичний і емоційний стан людей, зокрема членів сім'ї: «Бабуся втомилася, вона працювала на дачі», «Сестричка відпочила, вона поспала», «Марійка весела», «Микола сумний». Згодом дитині ці знання допоможуть краще розуміти людей і легше контактувати з ними.

        Також у дитини формуються знання про професії людей  різної діяльності, явища природи. Спочатку найпростіші знання, які потім удосконалюються протягом усього дитинства.

            Для розвитку пізнавальної активності дитини 2-3 років величезне значення має розвиток сприйняття знакової функціїмислення і осмислена предметна діяльність. У цей період активні органи сприйняття - зір, слух, нюх, дотик, смакові відчуття, які допомагають пізнавати світ малюкові. У цьому віці дитину треба познайомити з основними кольорами (червоний, жовтий, синій, зелений), формами (куля, куб, квадрат, трикутник), розмірами (довгий - короткий, широкий - вузький, високо - низько), а також розвивати тактильні відчуття (м'який - твердий, гладкий - шорсткий). Розвитку сприйняття прекрасно сприяють рухова активність і предметна діяльність дитини.

          Під час руху, занять на спортивних дитячих майданчиках, спортивних рухливих ігор, занять фізкультурою дитина стикається з багатьма предметами і отримує масу вражень про їх колір, форму, розміри, вагу (важкий - легкий), отримуєтактильні відчуття. Різні за кольором і розміром м'ячі, гімнастичні палиці, різні за кольором, розміром і формою деталі для рухливих ігор, наприклад, «городки» все це прекрасні навчальні посібники. Граючи з дитиною в прості ігри, батько може закріплювати його уявлення про колір, форму, розміри. Приклади таких ігор можна знайти в літературі і Інтернеті. Так само в процесі рухливих ігор дитина розвиває орієнтацію в просторі.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДИТИНИ

Перший етап - становлення "первинної креативності" як загальної творчої здібності - настає у віці 3-5 років. У цей час пряме наслідування значущого дорослого як креативного взірця є основним механізмом формування в дитини креативності. Потрапляючи у нову ситуацію, вона репродукує готовий спосіб дії, повторює його за дорослим задля досягнення бажаного результату.

Другий етап - творче наслідування: внесення елементів новизни, прояв самодіяльності без внесення істотних змін у пропоновані іншими схему дій, зразок, ідею. Ось вона і є - перша заявка про себе, своє бажання самовияву. Саме на цій стадії дитина ознайомлюється з різними варіантами інноваційної діяльності, визначає свої переваги відповідно до власних нахилів та вмінь.

Третій етап - репродуктивна творчість: уміння взяти за основу пропоновану схему (ідею), але істотно переробити її, внести зміни. Тут дитина переробляє інновації на свій смак, перевіряє їхню відповідність вимогам ситуації, додає щось нове, своєрідне.

Четвертий етап - справжня творчість, створення нового.

ПОКАЗНИКИ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ

        Творчу активність, творчий потенціал дошкільнят можна проаналізувати за такими трьома групами показників.

• Ставлення дітей до творчості: їхнє захоплення, здатність "увійти" в уявні обставини, в умовні ситуації, щирість переживань.
• Якість   способів   творчих   дій:   швидкість реакцій,  винахідливість,  комбінування знайомих елементів у нові поєднання, оригінальність способів дій.
• Якість продукції: відбір характерних ознак, предметів, життєвих явищ, відображення їх у творчій діяльності.

Подані ознаки проявів творчості відбивають її основні характеристики: створення нового, оригінального продукту, нестандартне "бачення" у відомому нових можливостей, а також перспектива продукувати необмежену кількість ідей.    

Аналізуючи дитячу творчу діяльність, можна називати можливі способи продукування ідей, зокрема:

• самостійне   перенесення   раніше  засвоєних знань у нову ситуацію;
• віднаходження  нової функції предмета (об'єкта);
• виявлення проблеми у стандартній ситуації;
• бачення структури об'єкта;
• здатність до альтернативних рішень;
• комбінування раніше відомих способів діяльності з новими.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

"ЕМОЦІЙНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ 

ДИТИНИ У РОДИНІ"

 

 ПАМ'ЯТКИ НАСЕЛЕННЮ