Консультація для батьків майбутніх першокласників

«Фактори успішної адаптації до шкільного життя»

Перехід із дитсадка до школи не завжди минає гладко для першачків, адже їх супроводжують психологічні і соціальні проблеми. У дитини з'являється новий режим дня, обов'язки - це часто викликає втому, дратівливість, непослух.

"Вступ дитини до школи – переламний етап у її соціалізації, адже дитина вперше опиняється у середовищі з новими вимогами та правилами. Тому завдання найближчого оточення дитини – спостерігати за її розвитком та поступово готувати до зустрічі зі шкільним життям».

Початок шкільного навчання часто є причиною емоційно-стресової ситуації: через зміну звичного способу життя на дитину збільшується психоемоційне навантаження. Проявами труднощів звикання і перенапруженості організму може стати примхливість дітей вдома, часта зміна настрою, складна поведінка тощо. Скільки триватиме цей складний період, однозначно сказати не можна – це індивідуально і залежить не лише від дитини, а й її родини та атмосфери, що там панує.

Етапи та фактори адаптації до школи

Ступінь готовності до шкільного навчання оцінюється, як правило, за такими сферами: біологічна, особистісна, соціально-психологічна й інтелектуальна.

На початковому етапі дитина придивляється до всього нового та вивчає все. Цей період характеризується бурхливою реакцією. Він може тривати два-три тижні. Далі дитина поступово пристосовується до шкільних умов. Дитина стає більш спокійною та врівноваженою. З'являється зацікавленність навчанням, спілкуванням з однолітками тощо.

Серед факторів, які впливають на те, як дитина адаптується до нових умов життя, виділяють такі:

·      емоційний і особистісний розвиток дитини, на який впливає і сімейне виховання, і досвід спілкування з однолітками іншими дітьми і дорослими;

·      психофізіологічні характеристики дитини;

·      рівень інтелектуального розвитку: навичок письма, рахунку і малювання, тонкої моторики.

Фізіологічна адаптація

Батькам не варто віддавати дитину до загальноосвітньої школи, якщо в неї ще не сформовані ключові антропометричні показники, каже психологиня Марина Дворник. Йдеться насамперед про такі чинники:

·      достатня пропорційність частин тіла (дитина може дістати провідною рукою до протилежного вуха через верхівку голови);

·      зубна зрілість (не менше 5-10 постійних зубів у 7 років);

·      зрілість кори головного мозку (дорослий своєю долонею накриває одну руку дитини, а на іншій по черзі показує пальчики; дитина повинна підняти відповідний палець з-під руки дорослого);

·      зрілість кістяка (дорослий показує дитині дві позиції: "коза" – руки в кулаки, викинутий 2-й і 3-й пальці, "корова" – 2-й і 5-й пальці; дитина має вміти почергово змінювати позиції рук).

Соціально-психологічна адаптація

Про успішну психологічну адаптацію свідчить те, що дитина йде до школи із задоволенням – і це її особисте бажання, а не вплив зовнішніх атрибутів - такі як рюкзак, форма, зошити, олівці тощо.

"Особистісна готовність до школи включає і те, наскільки дитина вміє керувати своїми емоціями. Для цього батькам слід потурбуватися про те, аби дитина розрізняла базові емоції та вміла довільно їх переключати. Допоможуть розмови про те, що викликає ті чи інші емоції: як заспокоюватися, сповільнюючи дихання, якщо злий або надто пожвавлений. Інтелектуально адаптована до школи дитина – це така, що вже має певний кругозір і запас знань. Вона володіє диференційований сприйняттям, аналітичним мисленням, логічним запам’ятовуванням, розмовною мовою і здатністю розуміти й застосовувати символи", – розповідає писхологиня.

Соціально-психологічна готовність дитини до школи передбачає гнучкість у побудові стосунків. "Для того, аби заводити друзів та спільно виконувати навчальні завдання, дитина має вміти як поступатися, так і захищатися. Це можна відстежувати в колективних іграх, де помітно, яку позицію зазвичай займає малюк – лідирує чи виконує, залучається чи відсторонюється", - додала Марина Дворник.

Скільки часу займає адаптація в першому класі

Період алаптації може тривати від восьми тижнів до шести місяців. На це впливає кілька чинників: особливості дитини, її знання і уміння, специфіка навчальної програми тощо.

Розділити першачків можна на три групи за ступенем адаптації до школи:

·      Перша: діти протягом двох-трьох місяців навчання легко вливаються в дитячий колектив, без особливої напруги виконують вимоги педагога та із задоволенням йдкть до школи. 

·      Друга: діти лише за пів року вливаються у колектив; протягом цього часу часто сваряться з товаришами, бурхливо реагують на зауваження вчителя, їм важко дається навчальна програма.

·      Третя: у дітей ускладнена соціально-психологічна адаптація – вони поводяться конфліктно, мають переважно негативні емоції, є труднощі із засвоєнням шкільної програми.

Слід зауважити, що нормальний процес адаптації у першокласників триває 6-8 тижнів - може сягати пів року.

Ознаки успішної адаптації дитини до школи

Одним з перших показників успішної адаптації дитини до школи – це задоволеність від процесу навчання: 
дитина з радістю говорить про школу, однокласників і з задоволенням її відвідує.

Якщо навчальна програма та завдання не приносять особливої складності першачку, то адаптація відбувається успішно. Крім того, дитина може самостійно виконувати завдання і лише після невдалих спроб просить про допомогу дорослого. 

Задоволенння від взаємин із учителем і однокласниками – одна з основних ознак успішної адаптації. Якщо у дитини склалися гармонійні взаємини із колективом, то процес звикання буде відбуватися з найменшими витратами.

Як допомогти дитині легше адаптуватися до школи

Для успішної психологічної адаптації важлива доброзичлива і спокійна атмосфера в сім'ї. Потрібно також відпочивати, грати в спокійні ігри, гуляти. "Особливо важливо стежити за тим, щоб для активного дозвілля й відпочинку малюка також було достатньо часу, аби перехід від провідної ігрової діяльності до діяльності навчальної відбувався не різко, а поступово", – радить психологиня.

Роль батьків під час шкільного навчання дитини дуже важлива. У жодному разі не слід вважати, що школа замінить батьків як головних експертів життя малюка.

"Батькам слід розповідати дитині про різні способи взаємодії з іншими, а також демонструвати на власному прикладі, що домовлятися на горизонтальному рівні "ти мені – я тобі" – це найкраща стратегія, коли йдеться про спільну діяльність і досягнення спільної мети. Варто цікавитися, як минає навчання дитини, розділяти з нею її перші шкільні успіхи й невдачі, допомагайте у виконанні складних завдань та вирішенні конфліктів", – каже Марина Дворник.

Загальні поради батькам

Кілька порад, які допоможуть успішно адаптуватися дитині до нових умов:

·      Зранку будіть дитину спокійно 

·      Перед початком дня побажайте дитині успіху, знайдіть кілька ласкавих слів. 

·      Зустрічаючи дитину після школи, дайте трохи розслабитися. 

·      Після школи не поспішайте сідати за уроки.

·      Не змушуйте робити всі вправи одразу: 20 хвилин занять – 10 хвилин перерва.

·      В спілкуванні з дитиною намагайтеся уникати умов: "Якщо ти зробиш, то...".

·      Будьте уважні до скарг дитини на втому чи погане самопочуття.

Період адаптації до школи – дуже важливий етап у житті першокласника. Він триває від кількох тижнів до півроку. Як цей процес відбуватиметься залежить не лише від особистих якостей дитини, а й від батьків. Саме вони можуть допомогти пройти цей період своїм дітям безболісно.

 

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ 

"ПОЛЕГШЕННЯ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ У ЗДО"

 Консультація для батьків та педагогів

    «Взаємодія дитсадка з батьками»

 

         Розуміння того, що саме в сім’ї закладається фундамент повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини, спонукає дошкільний заклад до пильного вивчення запитів, потреб і вимог сучасної сім’ї, тобто, до тісної взаємодії ЗДО і родини.

В основу взаємодії сучасного дошкільного закладу і сім’ї покладається співробітництво. Ініціаторами його встановлення має виступати ЗДО, оскільки педагоги професійно підготовлені до освітньої роботи. Педагог усвідомлює, що співробітництво потрібне в інтересах дитини. В цьому необхідно переконати батьків. Тому важливе питання діяльності дошкільного закладу — готовність педагога спілкуватись з батьками, будувати позитивні, педагогізовані стосунки. Вихователь має володіти певними особистими якостями, насамперед вмінням уважно вислухати батьків і, звичайно, бути професіоналом у своїй роботі як з дітьми, так і з батьками.

Вирішуючи питання педагогізації батьків, слід акцентувати увагу на

— дитину, як найбільшу цінність, яка виховується відповідно до сімейних традицій;
— батьків (сім`я, родина) – найбільша моральна цінність, оберіг моралі й духовності;
— педагога – професіонала, партнера, який створює дух творчості, спрямовує взаємодію, вчить мистецтву життя, життєвої компетентності.

Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх.

Завдяки тісному співробітництву ЗДО з батьками та іншими старшими членами родини навколо дітей створюється атмосфера довіри, підтримки, взаєморозуміння, єдиних вимог. Це означає, що батьки та інші члени родини мають перестати бути пасивними, виступати в ролі експертів чи спостерігачів, і почати діяти з вихователями і дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Вони рівноправні партнери і союзники.

Співпраця педагогічного колективу, батьків вихованців може відбуватися таким чином:
- активна допомога батьків у створенні умов для успішного розгортання освітнього процесу: дизайн групових приміщень або окремих тематичних куточків, озеленення майданчиків, виготовлення ігрових матеріалів;
- періоди підготовки до свят, оскільки вони об’єднують дітей і дорослих спільними переживаннями та справами, створюють атмосферу піднесенності, сюрпризності, веселого настрою.

        Ідеї батьків слід цінувати, до їх порад — прислухатися. Бажано разом з батьками обговорювати і розв’язувати глобальні проблеми та конкретні питання, приймати важливі рішення. Тільки завдяки високій культурі спілкування педагогів і батьків, доброзичливості, неупередженості у розв’язанні різних проблем можна досягти ефективної взаємодії дошкільного закладу і сім’ї. А саме:

1. Доброзичливість, оптимізм, привітність у стосунках з батьками.
2. Щире зацікавлення до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними.
3. Заохочення батьків до участі в спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом ЗДО.

4. Залучення батьків до аналізу (оцінювання) успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку.
5. Уміння вислуховувати батьків, прагнення зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти найбільш оптимальне рішення.

        Такий підхід сприяє зближенню в дитячий свідомості образів педагога і членів сім’ї за рахунок набуття цими найближчими людьми спільних рис, певного уподібнення. Зокрема, образ вихователя пом’якшується, споріднюється з образами батьків. Водночас дитина починає сприймати членів родини не лише як людей, що обслуговують її, задовольняють усі примхи, витримують вередування тощо, але й як авторитетних вимогливих вихователів, носіїв цікавої інформації, багатьох умінь, здібностей. Дія принципу взаємопроникнення дошкільного закладу і сім’ї, цих двох таких важливих соціальних інститутів, забезпечує поєднання сімейного і суспільного виховання в одну суцільну ланку, спрямовану на реалізацію єдиної мети — всебічний, гармонійний розвиток особистості.

        Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім’ї і дошкільного закладу. Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному. Батьки повинні бути впевненими, що їх участь у житті дитячого садка важлива не тому, що цього хоче вихователь, а тому, що це важливо для розвитку їхньої дитини. Вони повинні усвідомити конкретні позитивні наслідки для дитини, через їх включення у життя дошкільного закладу. 

      Важливо, щоб батьки були впевнені в хорошому ставленні педагогів до дитини, відчували їх компетентність з питань виховання, поціновували його особистісні якості (доброзичливість, чуйність, увагу до людей, турботливість). Така довіра сама є проявом спонтанності: вихователь повинен заслужити її добром, небайдужим ставленням до дитини, вмінням пробуджувати в ній красу, щирість і милосердя. До цього треба віднести ще культуру спілкування, тактовність і взаємоповагу. 

    Для узгодження дій родини та ЗДО як суб’єктів виховання доцільно дотримуватися таких вимог:

- Співпраця родини і дошкільного закладу має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві.

- Педагогічний колектив та колектив батьків — це має бути єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю.

Отже, насамперед, педагогічний колектив повинен взяти собі за пріоритетні напрямки роботи з батьками:
— залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей;
— сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят;
— всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу;
— залучення батьків до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників;
— формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому.

       Важливий напрям своєї діяльності педагогічний колектив дошкільного закладу повинен вбачати в збагаченні знань вихователів про сімейне виховання, поглибленні педагогічних знань батьків, досягненні єдності виховного впливу на дитину в сім’ї і в дошкільному закладі.

       Удосконалювати роботу з батьками — це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення — довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках:

— гуманізація змісту і форм роботи з сім’єю;

— гармонізація взаємин педагогів та батьків;

— підвищення ефективності застосовуваних вихователем у роботі з батьками;

— прийомів та засобів впливу.

 

 Консультація для батьків

«Основні чинники пізнавальної та творчої активності малюка»

     На формування особистості дитини впливає багато чинників, серед яких чільне місце посідає культура й мистецтво. Поступово знайомлячись з культурною спадщиною людства, дитина прилучається до її цінностей, збагачує власний життєвий досвід, має можливість творчо застосовувати набуті знання у притаманних їй видах діяльності. Відповідно, розвивається уява, мислення, комунікативні навички, вміння розуміти іншого тощо.

       Музика, художнє слово, зображувальне мистецтво, театр стають для дитини джерелом переживання радощів, відкривають дитині мистецтво, забезпечують багатство вражень.

В. Сухомлинський зазначав: «Кожна дитина не тільки сприймає, але й малює, творить, створює. Те, як дитина бачить світ, - є своєрідною художньою творчістю. Образ, шо срийняла й одночасно створила дитина, несе в собі яскраве емоційне забарвлення. Діти переживають бурхливу радість, сприймаючи образи навколишнього світу і додаючи до них що-небудь з фантазії. Емоційна насиченість сприйняття – це духовний заряд духовної творчості.»

 Творчі прояви у дитини спостерігаються досить рано. Але, на жаль, наука не має достатньо повної характеристики творчих проявів дитини раннього віку.

Зумовлене це насамперед тим, що кожна дитина індивідуальна, отже, творчі прояви в кожної окремої дитини будуть притаманні тільки цій дитині, хоча, безумовно, є й типові творчі прояви, характерні для дітей дошкільників;

 Для дитячої творчості характерним є непередбачуваність, спонтанність. Творчі процеси найчастіше протікають на несвідому рінві, а свідомість фіксує лише їхній кінцевий результат. Причому не все, що дивує дитину, буде дивувати дорослого, оскільки світ дитини - своєрідний, непізнанний, індивідуальний – є таким, що не завжди піддається дорослому поясненню;

 І у творчій, і в будь-якій іншій діяльності дитині властиві всеохоплююча допитливість, дослідженя світу: від «Що це таке?» до «Хочу знати все!». Пізнавальна активність дитини спрямована не тільки на пізнання окремого предмета чи явища, а й на розпізнання його устрою, причини, мети, призначення, способу використання й таке інше. Пізнавальний інтерес є важливою складовою пізнавальної активності. Він зростає в процесі накопичення дитиною досвіду пізнавальної діяльності, що також виявляється у дитячій вторчості;

 Формування творчих здібностей у дітей, як правило повязана з грою. Адже давно відомо, що гра є провідною діяльністю дитини дошкільного віку, а отже – й «веде» за собою розвиток дитини. Дошкільнята малюють і – грають, танцюють і – грають, конструюють і – грають, називають слова, вигадують казки й постійно грають. Грають навіть тоді, коли займають серйозною справою. Через гру, експертментування, творчість іде пізнання дитини навколишнього світу. У грі дитина робить спроби знайти своє місце у житті;

 Розвиток цих здібностей вимагає створення певних умов, за яких дитина почуватиметься вільною від впливу дорослого. Коли діти захоплені, вільні, безтурботні, творче рішення приходить ніби саме собою. Дитина дивується, радіє результатові. Творчі прояви наявні там, де відсутні заборона, стримування, певні знання, моральні принципи тощо.

         Л. Виготський вказував, що у дитячій творчості велику роль відіграє комбінування цілого та частин, реального та вигаданого.

Отже, в самостійній діяльності або під час спільних з дорослим ігор дитині слід ненав'язливо розкривати прийоми творчого мислення, вчити її помічати незвичне;

Отже, дитяча творчість – своєрідна сфера дитячого життя. Займаючись нею,

дитина діє, спілкується з дорослими та однолітками.

    Будь-яка дитина з’являється на світ з природною пізнавальною спрямованістю, що допомагає їй адаптуватися до нових умов своєї життєдіяльності. Поступово пізнавальна спрямованість переростає в пізнавальну активність – стан внутрішньої готовності до пізнавальної діяльності, що виявляється у дітей у пошукових діях спрямованих на отримання нових вражень про навколишній світ. З ростом і розвитком дитини її пізнавальна активність все більше починає тягти до пізнавальної діяльності.

    Пізнавальна діяльність – це складне особистісне утворення, яке складаєть під впливом найрізноманітніших чинників: і суб’єктивних (допитливість, наполегливість, воля, мотивація, старанність і т.д.), і об’єктивних (навколишні умови, прийоми і методи навчання та виховання).

        У період дошкільного дитинства завдяки пізнавальній активності дитини відбувається зародження уявлень про оточуючий світ. Ці уявлення формуються в процесі розвитку пізнавальної сфери, яка складається з 3-х компонентів:

1. Пізнавальні процеси ( сприйняття, увага, пам’ять, уявлення,

мислення).

2. Інформація (досвід і досягнення накопичені людством на шляху

пізнання світу).

3. Ставлення до світу ( емоційна реакція на окремі об’єкти, предмети,

явища,

і події нашого світу).

        Всі компоненти пізнавальної сфери тісно пов’язані між собою. Основою світосприймання 3-річної дитини є предметний зміст дійсності, її окремі, конкретні, реальні предмети, об’єкти, явища. Дитина пізнає світ за принципом: що бачу, з чим дію, те і пізнаю. Дітей цікавлять зовнішні (що? хто? як?) і внутрішні характеристики предметів (для чого? як?). Але самостійно осягати приховані характеристики предметів трирічна дитина не може ( тому що в її арсеналі один спосіб пізнання:( бачу-дію), їй необхідна допомога дорослих.Необхідно пам’ятати, що пізнавальний розвиток відбувається в повсякденному житті дитини: бесіди, спостереження, гри тощо.

 

Консультація для батьків

”Емоційне благополуччя дитини у родині”

 

        Дуже часто суспільство нетерпимо до чужих проблем і недоліків. Штамп «дитина з неблагополучної сім`ї» легко «повісити», проте не всі розуміють, де проходить та межа, яка визначає добробут в родині. Спробуємо розібратися в цьому питанні. 

        Що потрібно робити, щоб малюк в сім`ї ріс гармонійно розвиненим і став повноцінним членом суспільства в перспективі? 

       Психологами були проведені певні види досліджень, в ході яких вдалося встановити, що лише у 40% досліджених дітей сформовано емоційне благополуччя в стосунках з батьками. Приблизно 30% дітей мають відношення до батьків досить двояке і мінливе, здатне змінюватися в залежності від обставин. І цілих 30% дітей не сприймають себе як частину сім`ї, мають бажання від неї відділитися. Це страшні цифри! А винні в цьому в першу чергу ми самі.

        Існує такий стереотип, що дитина вважається «благополучною», якщо вона чисто вимита, акуратно одягнена і не голодна. Мама, яка регулярно купає, пере і вчасно годує свою дитину, вважає свій обов`язок виконаним. Однак це зовсім не так. Всіх цих зовнішніх атрибутів благополуччя недостатньо для того, щоб ваш малюк відчував себе щасливим. У емоційно благополучних дітей є бажання бути схожим на своїх батьків, здійснювати спільну діяльність. Такий малюк почуває себе повноправним членом сім`ї, а це додає йому впевненість у собі і емоційну стабільність. Інші діти (і таких більшість), або повністю заперечують себе як частину родини, або частково. Якщо одні діти в силу тих чи інших причин виявляють свій протест лише іноді, ситуативно, то інші намагаються зробити все поперек встановленим правилам.

    Емоційний контакт мами і малюка бере початок ще в період внутрішньоутробного розвитку. Якщо мама під час вагітності розмовляє з дитиною, гладить живіт, позитивно мислить, оточує себе красивими речами, дитина народжується спочатку емоційно більш стабільною. З самого народження малюк повинен бути оточений турботою і увагою, його повинні оточувати красиві речі, приємні звуки і т.д. Тільки така атмосфера комфорту і затишку - запорука виховання емоційно розвиненої особистості.

           Народження дитини - привід самим змінюватися на краще. Малюк з самого раннього віку копіює модель поведінки батьків. Не варто з`ясовувати стосунки у присутності дітей, а ось зайвий раз обійнятися і поцілуватися - не завадить. Не варто приховувати свої почуття, бути стриманими і відстороненими. Тактильний контакт - важлива складова в розвитку емоційної сфери дитини, особливо якщо ви виховуєте хлопчика. 

        У дівчаток бажання тісно спілкуватися з батьками виникає приблизно до 11 років, тобто в період статевого дозрівання. Дуже важливо не упустити цей момент, так як в противному випадку ваша дочка буде шукати тактильної близькості в стосунках з іншими людьми. Саме брак спілкування часто стає причиною того, що дівчатка рано починають мріяти про те, щоб відокремитися від своєї сім`ї. Такі дівчатка рано виходять заміж, стають молодими мамами і ... гадки не мають, як правильно виховувати дітей. 

        МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СІМ`Ї 

       Стійка психіка дитини найкраще формується в сім`ї, де є присутнім хороший психологічний мікроклімат. Емоційне благополуччя в родині відбивається на всіх відносинах, які малюк буде будувати в майбутньому. Це і спілкування з іншими людьми, і побудова відносин у власній родині і багато інших видів взаємин з навколишнім світом.

        Методи виховання дитини в родині бувають різними, і кожен з них має свої особливості: переваги і недоліки. 

     Найкращий - авторитетний метод виховання в сім`ї - досить популярний серед молодих батьків. Даний метод сповідує рівноправність в сім`ї, постійна взаємодія і відсутність протистояння. Батьки поводяться з дітьми так, як ніби вони рівня, не тиснуть на дитину своїм авторитетом. 

        Головне в цьому методі виховання - постійне спілкування з дітьми. Важливо побудувати відносини з дитиною, які засновані на взаємній повазі інтересів. Вам цікаві проблеми і переживання малюка, а йому небайдужі ваші. 

        Головне завдання батьків - зробити так, щоб певні обов`язки дитини стали для неї захоплюючим заняттям, а не сумною рутиною. Дуже ефективний у цьому плані метод спільної діяльності. Запропонуйте дитині разом робити домашню роботу, а якщо малюк просить вас допомогти йому в якихось власних важливих справах - ніколи не відмовляйте, краще домовитися з дитиною про те, що ви разом зробите це пізніше. 

        Візуальні нагадування - дуже корисний інструмент. Складіть розпорядок дня і повісьте його на видному місці, намагайтеся самі йти за такою інструкції і вимагати цього від дитини. Намалюйте, або напишіть підказки для дитини і розклейте їх по дому. 

        Більше часу проводите разом, нехай доброю традицією стане сімейна вечеря, коли всі сидять за столом і обговорюють минулий день, а не їдять бутерброди по кутах. 

   

 

Психологічна підготовка дитини до школи

Інформація для батьків майбутніх першокласників

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДОШКОЛИ – ЦЕ КОМПЛЕКСНЕ ПОНЯТТЯ. 

«Чи готова моя дитина до школи, до шкільного навчання?». Це головне питання, яке постає перед батьками 6-7-річних дітей. Найчастіше під такою готовністю дорослі вважають вміння дитини читати, рахувати, писати. Але насправді готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.

Педагогічна готовність — це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння переказувати, читати, рахувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

Психологічна готовність — це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня надзвичайно важлива. В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.

· Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.

· Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.

· Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

· Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції. 

Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є:

· сформовані прийоми ігрової діяльності, розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми; розвинена уява;

· високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.

Важливі також:

· ЗАГАЛЬНА ОБІЗНАНІСТЬ (ЗАПАС ЗНАНЬ). Вміння розповісти про себе, батьків, місто, пори року, рослини, тварини, овочі і т.п.

· УВАГА: Знайти розбіжності між малюнками; Знайти пару предмету;

· ПАМ’ЯТЬ (зорова, слухова

· МИСЛЕННЯ (вміння робити умовиводи, висновки, аналізувати, порівнювати) Знайти, чим подібні і чим відрізняються предмети; Узагальнити групу предметів; Вміння порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям “далі-ближче”, “вгорі-внизу”, “праворуч-ліворуч”, “більше-менше” та ін.

· МОВЛЕННЯ: Фонематичний слух (правильна вимова всіх звуків мови). Вміння за серією малюнків скласти оповідання.

· РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУКИ: Вміння скопіювати дане зображення предмету, напису.

· ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ: Здатність вислухати дорослого, правильність виконання завдань.

· БАЖАННЯ ІТИ ДО ШКОЛИ.

Таким чином психологічна готовність до шкільного навчання – це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання.

 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 "НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ"

         Національно-патріотичне виховання – одна із складових систем гармонійного розвитку дошкільника. Наразі, національно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку розглядається як пріоритетний напрямок освітньої діяльності. 

    Актуальність питання  національно-патріотичного виховання дошкільників обумовлюється тим, що формування громадянської позиції свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовного повсякденного буття, уважного ставлення до людей. Саме з раннього дитинства, з перших років життя дитини починається плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів. 

Без будь-кого з нас Батьківщина

може обійтися, але будь-хто з нас 

без Батьківщини - ніщо.

Василь Сухомлинський 

Національний патріотизм — одне з найглибших почуттів, закріплене століттями й тисячоліттями історичних подій. Не можна бути патріотом, не відчуваючи особистого зв’язку з Вітчизною.

У дітей дошкільного віку саме в цей період формуються культурно-ціннісні та національно-патріотичні основи особистості; розвиваються їх емоційна, чуттєва сфера; психічні процеси (мислення, пам’ять, увага); відбувається соціальна адаптація до вимог суспільства; розпочинається процес національно-культурної ідентифікації, усвідомлення себе як частини навколишнього світу.

Дошкільне дитинство — найсприятливіший період виховного впливу на дитину: те, що сприйме, запам’ятає дитина в цей час, залишиться в її пам’яті надовго, а може, й на все життя. Це дуже важливо для формування патріотичного світогляду. Саме в цьому віці в дошкільника формується емоційно-ціннісне ставлення до близьких людей, природи рідного краю, до народних звичаїв і традицій. І саме на основі цієї емоційної бази необхідно формувати патріотичні почуття в дитини.

Основою національно-патріотичного виховання є моральне, естетичне, трудове, розумове виховання маленького громадянина. У процесі такого різнобічного виховання зароджуються перші паростки духовно-моральних патріотичних почуттів.

    Формування патріотичного світогляду в сім'ї має поєднувати любов до рідних, близьких людей із формуванням відповідного ставлення й до знайомих елементів соціального життя.

     Для досягнення такого результату необхідно знайомити дітей із подіями, фактами життя країни, ілюструючи їх прикладами з життя або діяльності знайомих та близьких дітям людей, спиратися на власний досвід дитини.     

      Виховувати патріотичні почуття можна за допомогою різноманітних народних ігор національно-патріотичного змісту.