«Методи корекції девіантної 

поведінки у дітей»

    Девіантна поведінка – термін, який не присутній у повсякденному вжитку, але явище, яке присутнє у повсякденному житті кожного. Девіантна поведінка – це поведінка, яка відхиляється від прийнятих у суспільстві норм та правил. Пішохід біжить через шосе на червоне світло, п’яний парубок кричить та активно жестикулює на вулиці, підліток палить за рогом, продавець кричить і жбурляє між очі решту, юнаки вовтузяться та роздають стусани на спортивному майданчику.

    Треба зазначити, що девіантна поведінка завжди має конкретну адресу, тобто, те, що вважається девіантним для одних, абсолютно прийнятно для інших. На побутовому рівні найбільш популярна одна стратегія пояснення причин девіантної поведінки. Хто нам вперше пояснює як необхідно поводитися? Батьки! Народний фольклор рясно зрошує такі тлумачення водицею народної мудрості: «Який батько – такий і син, Яблуко від яблуні…, Не буде на псові солонини». 

    Яка поведінка нормальна для батьків, така ж нормальна для їх дітей. Але ж не все так просто. На формування девіантної поведінки впливає ряд факторів та чинників. О.Змановська виділяє наступні:

- умови фізичного середовища (температура повітря, шум, вітер, дощ, тиснява і т.д.);

- зовнішні соціальні умови (сім’я, друзі, родичі, клас, колеги, соціальні інститути, культура, глобальні соціальні процеси);

- спадково-біологічні передумови (вікові особливості, конституція тіла, здоров’я та витривалість, обтяжена спадковість, стан та тип нервової системи);

- психологічні, внутрішньо особистісні причини (порушення саморегуляції, індивідуальна вразливість, дефіцит особистісних ресурсів, деформація ціннісно-мотиваційної сфери, емоційні проблеми, порушення сприйняття дійсності, негативний життєвий досвід).

    Дошкільник, який має асоціативну поведінку, у цілому може бути нормально розвиненим: і інтелектуально, і фізично. Він може із задоволенням рахувати на заняттях з математики, любити і вміти малювати, найкраще у групі переказувати казки. Він може бути допитливим, розумним, багато чого вміти робити. Справжні проблеми виникають у такої дитини, коли вона вступає у взаємини з людьми, які її оточують. Дитячий садок - це перше соціальне середовище у яке потрапляє дитина. Стосунки, які виникають у ньому, регулюються існуючими моральними нормами. Діти їх засвоюють як правила поведінки.

Причини проявів неадекватної поведінки можуть бути різні. Впливають як біологічні, так і соціально-психологічні фактори, а саме:
- Особливості сімейного виховання.
- Неформальність взаємостосунків з іншими дітьми та умови освітнього процесу в ЗДО.
- Взаємини з батьками.
- Особливість нервової системи.
- Покарання.
 -Тип темпераменту та інші.

    В.О. Сухомлинський розробив систему піклування про дитяче здоров'я, що передбачає правильний режим, повноцінне харчування, фізичне загартування. Головне у правильному режимі - чергування праці та відпочинку, неспання і сну.

На основі багаторічного досвіду він установив, що чимало дітей ходять до ЗДО з травмованою психікою, і це вкрай негативно позначається на їхній поведінці. Незадовільний стан здоров'я, травмовану психіку, "важковиховуваності” дітей В.О. Сухомлинський пов'язував з недоліками сімейного виховання. Вивчивши понад дві тисячі сімей, де діти мали негативний вплив батьків, він дійшов до висновку, що важка дитина - це результат вад батьків, сімейного життя, це квітка, що розквітла в атмосфері безсердечності, неправди, обдурювання, неробства, презирства до людей, зневаги до громадського обов'язку. Цьому слід протиставити світлу, життєрадісну силу, що здатна вплинути на дану дитину.

        Причиною девіантної поведінки часто є неправильно визначені індивідуальні особливості дитини. Необхідно в процесі становлення індивідуальності вчасно переборювати виникаючі психологічні та педагогічні труднощі, шукати правильний підхід до кожної дитини, усувати фактори, що негативно впливають на його розвиток, враховувати вікові, індивідуально-типологічні особливості, розуміти протиріччя, що він сам не в силах визначити.

        Виховати адекватну поведінку у дітей складний процес, який вимагає кропіткої щоденної праці батьків та вихователів. Для того, щоб усунути проблему асоціативної поведінки, насамперед, потрібно визначити ступінь неадекватності, причини такої поведінки та знайти правильний метод ліквідації.

Ліквідувати неадекватну поведінку можна за допомогою різних методів:
1. Формування у дитини почуття сорому за прояв такої поведінки.
2. Знайти причину девіантної поведінки та усунути її.
3. Корекція відношень в сім'ї.
4. Створення для дитини безпечної атмосфери.
5. Суворий розпорядок дня.
6. Організація правильного харчування.

    Велике значення для профілактики порушень поведінки має єдність дій персоналу дошкільного закладу та батьків. Якщо дитина налаштована агресивно, в першу чергу слід з'ясувати причини такого стану: 

обстановка в сім'ї, стан здоров'я малюка, 

стан його нервової системи. 

Уважно стежити за поведінкою дитини, не допускати ситуацій, що сприяють прояву. Дитину з проявами агресії слід постійно тримати в полі зору, займати індивідуальною грою, давати цікаві доручення, стежити, щоб дитина була зайнята грою або цілеспрямованою діяльністю.
    Виховна робота повинна включати індивідуальний підхід до дітей. Так, у нерішучих дітей потрібно пробуджувати активність, стимулювати їх діяльність, даючи завдання зростаючої складності. Всі ці фактори допоможуть ліквідувати та попередити виникнення неадекватної поведінки.
Висновок. Отже, потрібно приділяти велику роль вихованню дітей дошкільного віку, щоб сформувати в них стійку звичку дотримуватися у своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли виховні цілі та завдання, що їх ставлять перед собою батьки, відповідають потребам та інтересам дитини, тобто коли вони самі прагнуть досягти певного виховного ідеалу і хочуть бути адекватними особистістостями.

 

 

 

«Виховання в дітей дбайливого ставлення до результатів праці дорослих»

Особливе значення в процесі морального виховання дитини має праця. У праці формуються такі якості особистості, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціативність. Виконання певних посильних трудових обов’язків сприяє вихованню у дитини почуття відповідальності, чуйності, доброзичливості. Для формування всіх цих якостей в сім’ї є найсприятливіші умови. Тут всі справи і турботи спільні, загальні. Спільна з батьками або іншими членами сім’ї праця спонукає дитину допомагати один одному, робити щось для всіх.

У сім’ї діти постійно бачать, що батьки роблять: готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну, шиють тощо. Спостереження за тим, як виконують дорослі ці повсякденні справи, поступово допомагає дитині зрозуміти їх значимість і ставлення батьків до праці: мама прийшла з роботи втомлена, але повинна готувати вечерю для всіх, тато йде в магазин за продуктами. Слід пам’ятати, що дитячі спостереження можуть мати споглядацький характер. Щоб приклад членів сім’ї став для дитини керівництвом до дії, дорослі можуть супроводжувати свою роботу поясненнями. Це зазвичай привертає до себе увагу дітей, вони задають питання, намагаються допомогти батькам. Необхідно пам’ятати і батькам і про важливість ознайомлення дитини зі своєю працею, про, те, що вони роблять і яку користь приносять людям; наприклад, мама – лікар, вона лікує хворих; тато – педагог, він навчає дітей. В процесі працею дорослих у дитини виховають повагу до праці всіх людей.

Гуляючи з дитиною, потрібно навчити її кидати сміття тільки в урну, крім того, звернути увагу на те, як чисто на вулиці. Малюкові буде цікаво дізнатися, що за чистотою вулиць стежить двірник. Чиста вулиця - результат його праці. Двірник встає раніше за всіх і, коли діти йдуть до дитячого садка, вже закінчує свою роботу.

Як долучити дитину до праці?

Починаємо привчати раніше, щойно маля почне ходити й із захопленням вхопиться за мамин віник. Нехай поки складає свої іграшки або одяг, допомагає мамі «донести» сумку з магазину або розкласти продукти, разом із татом «замінює» колесо автомобіля або миє залізного коня.

 

Діти сприймають чіткі й конкретні інструкції. Говоріть коротко та зрозуміло, пропонуючи дитині виконати відразу тільки одну – дві дії.

·         Прибери, будь ласка, кубики в коробку.

·         Склади, будь ласка, свій одяг до шафи акуратно.

·         Винеси, будь ласка, відро для сміття.

·         Витри, будь ласка, велосипед.

Поки для дитини головний життєвий інтерес становить гра. Саме цей принцип і потрібно враховувати, привчаючи малюка допомагати вдома. Грайте в гру «Хто швидше прибере?», «У кого акуратніше лежить одяг?» або «Хто краще почистить взуття?». Не забувайте хвалити дітей, а ще час від часу придумувати жартівні й серйозні призи.

У віці 2,5-3 років усі діти починають цікавитися тим, що робимо ми, дорослі. Цим моментом і потрібно скористатися, щоб почати привчати дитину до допомоги вдома. Наше завдання – не знеохотити, а навпаки, стимулювати інтерес дитини. Звісно, ми самі значно швидше та якісніше підметемо, помиємо й почистимо. Але окриками: «Залиш негайно ганчірку!» або «Не лізь у воду!» ми назавжди відучимо дитину допомагати нам, дорослим.

Часто можна чути в сім’ях, поки дитина маленька: «Працюй! Фізична праця робить людину вмілою», а школяру: «Будеш погано вчитися, будеш різноробочим». В такому разі повага до розумової праці формує негативне відношення до праці фізичної, як способу життя інших людей.

Слід не тільки залучати дітей до домашньої праці, а й показувати необхідність нею займатися. Для цього можна використовувати гру «Кожній речі - своє місце». Привчаючи до порядку дітей, потрібно строго вимагати цього і від себе. У сім’ї можна ввести елемент змагань. Де діти з дорослими виконують трудові обов’язки граючись.

 

Обов’язково слід залучати дітей до приготування обіду, генерального прибирання, прикрашання квартири до свята. До лагодження меблів, прання, придумавши для цього цікаві завдання для кожного члена сім’ї з урахуванням вмінь, інтересів, можливостей.

Звертання до дитини, як до рівної,  пояснення необхідності роботи, а не примушування виконати вимоги, є найбільш ефективним у залученні дитини до праці.

Слід дати дитині зрозуміти, що вона вміє виконувати дії і обов’язки по господарству, тому що засвоєння навичок домашньої праці проходить краще, коли дитина впевнена в собі, і в неї нема комплексу неповноцінності за невміння. Домівка повинна бути місцем, де зігрівають серця.

Під час спільної праці з дорослими дитина  одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві та виховує повагу до праці дорослих.