Чого бояться наші діти?

Як зароджується почуття страху? В найзагальнішому вигляді страх виникає у відповідь на щось таке, що дійсно загрожує. Однак значно більше поширені так звані навіяні ди­тячі страхи. Їх джерело — дорослі, котрі оточують дитину і які з надмірною наполегливістю та емоційністю вказу­ють на небезпеку.

Психологи виділяють декілька передумов для можливо­го розвитку страхів у дітей.         

Перша з них — урбанізація, тобто розростання та роз­виток міст. Яким би далеким це не здавалось від страхів, та зв'язок є, і він дуже тісний. В умовах великого міста багато хто з дітей почувається самотнім, їм важко знахо­дити постійних друзів, складно самостійно організовувати своє дозвілля. До того ж, вони часто потерпають від надмірної опіки дорослих.

Друга. Можливо, це здасться дивним, але розвиткові страху сприяє наявність окремих упорядкованих квартир. Встановлено, що у дітей, які мешкають у таких кварти­рах, страхи спостерігаються значно частіше, ніж у їхніх однолітків з комуналок. Особливо це стосується дівчаток. У комунальній квартирі у дитини більше можливостей спілкуватись з дорослими і з однолітками. Ясна річ, цей висновок не закликає до того, щоб усіх повернути до ко­мунальних квартир. Просто необхідно створити дитині умови для достатнього спілкування з оточуючими.

Третя. Неспокій також розвивається у дітей, котрі не­достатньо рухаються, не беруть участі в колективних іграх.

Четверта. Причина багатьох дитячих страхів — у матері, вірніше, в її неправильній поведінці в сім'ї. Так, діти більше потерпають від різних страхів, якщо головною в сім'ї вважають матір, а не батька. Нервово-психологічні перевантаження працюючої і домінуючої в сім'ї матері викликають у дітей відповідні реакції неспокою. Не дуже добре відбивається на емоційному стані дитини і праг­нення матері якомога скоріше вийти на роботу, де зосе­реджені її основні життєві інтереси. При цьому вона не завжди враховує запити дитини та її потребу в більш тісному контакті з нею.

П'ята. Аби дитина почала чогось боятись, батькам до­статньо почати сваритись. Діти-дошкільнята з неблагополучних сімей частіше, ніж їхні однолітки бояться тва­рин, стихій, захворювань, смерті, їм частіше сняться кошмари.

Шоста. Найбільш підвладні страхам «єдині» діти, котрі стають у сім'ї епіцентром батьківських турбот і тривог. У той самий час, чим більше в сім'ї дітей, тим менше у них страхів. У молодих, емоційно безпосередніх і життє­радісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги, а в старших батьків (особливо після 35 років) діти більш неспокійні та тривожні.

Сьома. Причиною виникнення страхів у дитини може бути емоційний стрес, пережитий мамою ще під час вагітності, конфліктна обстановка в сім'ї у цей період її життя.

 

ОТЖЕ, ЧОГО Ж МОЖУТЬ БОЯТИСЬ НАШІ ДІТИ?

Це залежить від віку. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, засновані на інстинкті само­збереження.

У 7—10 років наступає ніби рівновага між природними та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення).

У рік діти бояться нового оточуючого середовища, сто­ронніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років — темряви (основний страх у цьому віці), дитині страшно залишатися одній, бувають також нічні страхи.

        Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору; каз­кових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов'язані зі стихіями: пожежею, глибиною, і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, утрати батьків, страх смерті, запізнення, боязнь заразитись якоюсь хворо­бою.            

Від 7 до 11 років — боязнь школи («шкільна фобія»), страх «бути «не тим», боязнь зробити помилку, бояться поганої оцінки.

Від 10 до 16 років.— страх перед зміною своєї зовнішності,    страх    «бути не    собою», невідчепні   страхи, побоювання, сумніви  міжособистісного походження.

кілька порад, котрі допоможугь вам зменшити ризик розвитку страхів або тривоги у вашої дитини 

1. Пам'ятайте, що в першу чергу ви не керівний працівник, не ділова, жінка, а мама. Будьте суворою, рішучою та принциповою на роботі, а вдома,— ніжною, люблячою, безпосередньою, турботливою та уважною.

2. Дитина не повинна почувати себе ні «попелюшкою», ні «кумиром сім'ї» краще вибрати щось середнє.    

3. Дозволяйте дитині якомога більше майструвати, гуляти, Бігати, частіше запрошуйте в гості її друзів-однолітків.

4. Не лякайте дитину вовками, міліціонерами, лікаря­ми. Адже дитина всерйоз сприймає те, що нам здається незначним або нереальним.                      

5. Приділяйте більше часу малюванню.  

6. Грайте всією сім'єю.              

7. Сприймайте дитину  такою  якого вона є.   Не порівнюйте  її   із сусідським   красенем Сашком   або відмінником Андрійком.

8. Любіть свою дитину. Не забувайте про необхідність фізичного контакту з нею.    

9. Нехай ваша дитина буде рівноправним членом сім'ї зі своїми правами та обов’язками.

10. Будьте своїй дитині справжнім другом.