ЯК ВІДРІЗНИТИ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ДИТИНИ ВІД ЇЇ ВПЕРТОСТІ?

         Потрібно навчати малюка не відступати від наміченої мети, долати перешкоди, які виникають на шляху до неї, у разі потреби, перебираючи різні варіанти дії, шукати нові шляхи і врешті-решт добиватися задуманого. Але таку наполегливість у жодному разі не слід плутати із впертістю, яка завжди інертна, шаблонна і, як правило, морально невиправдана, адже спрямована на досягнення чисто егоїстичних цілей. Вперта, дитина майже ніколи не аналізує ситуацію, не виявляє критичності стосовно своїх дій та не розмірковує щодо вибору засобів. Вона діє добре засвоєними способами (крик, сльози, істеричні вихідки), які, на жаль, нерідко дозволяють малюкові отримати бажане, але гальмують формування необхідних властивостей та позитивних рис характеру.

Впертістю називається риса характеру, яка передусім проявляється в діях, спрямованих на те, щоб у що б то не стало добитися його виконання різними засобами. Але слід виділити два види впертості.

Перший вид, як правило, проявляється скоріше в поведінці дитини і у вимогах до іншій людині, наприклад, до батьків. Це поведінка в дитинстві часто називають примхами, які іноді доходять до скандалів.

Каприз може проявлятися в тому, що дитина починає вимагати, наприклад, від батьків виконання непосильних для них справ: купити дуже дорогу річ, піти кудись в незручний для інших час і т. п. загалом, така дитина вимагає зробити те, що для іншого представляє велику трудність.

Другий же вид упертості – це ті випадки, коли дитина самостійно домагається потрібного їй результату власною працею, не змінюючи вибраних засобів. Наприклад, вона неодмінно хоче щось намалювати, накреслити, виліпити або зробити щось ще. Але робить це вона, як правило, одного разу обраним способом, вперто повторюючи ті ж дії.

У дітей молодшого віку така впертість може проявлятися у прагненні виконати те чи інше одного разу розпочату дію: наприклад, протягнути щось через отвір, з’єднати разом деталі конструктора та ін.

Коли дитина наполягає не тому, що дуже хочеться, а тільки тому, що вона цього зажадала, не бажає відступитися від свого первісного рішення, навіть якщо обставини давно змінилися  – це впертість.

Як ви думаєте, в чому різниця між наполегливістю і впертістю? Не поспішайте читати відповідь, подумайте самі. Спробуйте сформулювати для себе самостійне рішення. Адже ми ж вчимося бути хорошими батьками, чи не так? Подумали?

Наполегливість – це коли дитина хоче отримати щось і просить про це, домагається цього. Упертість – це коли дитина наполягає на тому, чого їй не так вже й хочеться або зовсім не хочеться, або давно перехотілося. І чим би її (його) не спокушали: цукеркою, іграшкою і т.п. – упертюх не може відмовитися від свого первісного рішення, він вимагає, щоб з його думкою рахувалися. Крики і загрози – не ліки для маленького впертого.

                   Що потрібно знати батькам про дитячу упертість                  

1. Період впертості – необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку в 1 рік, в 3 роки і в 7 років.

2. Самий хвилюючий для батьків період впертості починається приблизно в 1,5 роки і зазвичай закінчується в 3,5-4 роки.

3. Напади впертості трапляються і в більш старшому віці – це нормально, дитині властиво мати свою думку і не завжди погоджуватися з Вами. У конфлікті між дорослим ТРЕБА і дитячим ХОЧУ дитина ростить свою волю і вчиться не тільки здаватися і підкорятися, але й чинити опір і підкоряти, розвиває вміння вигравати.

4. Якщо вашій дитині вже 4 роки, а впертість – звичний для неї спосіб поведінки і реагування, варто задуматися про вашу виховну тактику! Найчастіше, упертість – це захисна реакція на надмірну опіку і авторитарність батьків, спроба захистити свою самостійність, незалежність, своє право на власне життя.

5. Для того, щоб зрозуміти доцільність слухняності, малюк повинен насолодитися можливістю говорити “ні”. Якщо його обмежити в цій можливості, проблема вольової поведінки, як і всі невирішені проблеми, може тягнутися за ним до дорослого віку, приводячи до інфантильних сплесків необгрунтованої агресивності в стосунках з батьками, чоловіком, власними дітьми.

Чому діти тупають ногами і з криками кидаються на підлогу?

Якщо тактика виховання дуже жорстка або, навпаки, м’якотіла, упертість дитини може виражатися в нападах злоби. Наприклад, дитина падає на землю і кричить “до посиніння”, тупотить ногами, стає дикою і неслухняною. Або ображено застигає на місці, похмурніє, нічого не говорить, стискає кулаки, може навіть когось вдарити. Який з цих способів поведінки найбільш властивий вашій дитині? (Якщо, звичайно, ваша дитина – маленький упертюх.)

Чому уперті упираються?

         Упертюхи володіють унікальним завзяттям у відстоюванні своєї позиції, як би нелогічно, нерозумно і безглуздо вона не виглядала. Але зовсім не тому, що у них сильна воля, а тому, що діти не можуть перебудуватися і змінити свою позицію.

Спонукаюча їх дії потреба дуже сильна і не дозволяє думати ні про що інше. Дитина упирається не тому, що їй подобається так себе вести. Просто вона потрапила у конфліктну ситуацію і сама не може і не вміє з нею впоратися. Відбувається вибух, який служить для дитини розрядкою або несвідомим пошуком вирішення проблеми.

До нападу упертості справа доходить, якщо ми змушуємо дитину робити те, чого вона не хоче. Конфлікту, приступу впертості завжди передує щось, що суперечить волі дитини, її щохвилинному бажанню.

Ознаки впертості:

 * висока зарозумілість,

* недовіра до оточуючих,

* завищений рівень бажань,

 

* невміння бачити і розуміти свої помилки,

* нездатність перебудовуватися,

* небажання шукати шляхи в досягненні своїх цілей,

* байдужість до інших.

Навіщо ми навели ці ознаки, як ви думаєте?

Щоб ви пошукали їх у своєї дитини? А чи не краще нам з вами пошукати наявність цих ознак у себе самих, шановні батьки? Адже наші діти – це наше відображення. Наявність деяких рис характеру, які ми не помічаємо у себе, у дітей нас дратують і обурюють. Перш ніж виносити вирок своїй дитині: нестерпний, невиправний упертюх, - придивіться до своїх вчинків, проаналізуйте свою поведінку. Може бути, це ми, дорослі, показуємо своїм дітям зразок впертості? Адже це ми продовжуємо єдину тактику: зломити впертість, настирливість своїх нащадків, проявивши при цьому непоступливість і помилкову принциповість.

У бунтующих малюків найчастіше бувають батьки, в промові яких постійно звучать слова заперечення. Прислухайтеся до себе: скільки разів ви говорите “ні”, віддаєте розпорядження і накази?