ЯК ВІДРІЗНИТИ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ДИТИНИ ВІД ЇЇ ВПЕРТОСТІ?

         Потрібно навчати малюка не відступати від наміченої мети, долати перешкоди, які виникають на шляху до неї, у разі потреби, перебираючи різні варіанти дії, шукати нові шляхи і врешті-решт добиватися задуманого. Але таку наполегливість у жодному разі не слід плутати із впертістю, яка завжди інертна, шаблонна і, як правило, морально невиправдана, адже спрямована на досягнення чисто егоїстичних цілей. Вперта, дитина майже ніколи не аналізує ситуацію, не виявляє критичності стосовно своїх дій та не розмірковує щодо вибору засобів. Вона діє добре засвоєними способами (крик, сльози, істеричні вихідки), які, на жаль, нерідко дозволяють малюкові отримати бажане, але гальмують формування необхідних властивостей та позитивних рис характеру.

Впертістю називається риса характеру, яка передусім проявляється в діях, спрямованих на те, щоб у що б то не стало добитися його виконання різними засобами. Але слід виділити два види впертості.

Перший вид, як правило, проявляється скоріше в поведінці дитини і у вимогах до іншій людині, наприклад, до батьків. Це поведінка в дитинстві часто називають примхами, які іноді доходять до скандалів.

Каприз може проявлятися в тому, що дитина починає вимагати, наприклад, від батьків виконання непосильних для них справ: купити дуже дорогу річ, піти кудись в незручний для інших час і т. п. загалом, така дитина вимагає зробити те, що для іншого представляє велику трудність.

Другий же вид упертості – це ті випадки, коли дитина самостійно домагається потрібного їй результату власною працею, не змінюючи вибраних засобів. Наприклад, вона неодмінно хоче щось намалювати, накреслити, виліпити або зробити щось ще. Але робить це вона, як правило, одного разу обраним способом, вперто повторюючи ті ж дії.

У дітей молодшого віку така впертість може проявлятися у прагненні виконати те чи інше одного разу розпочату дію: наприклад, протягнути щось через отвір, з’єднати разом деталі конструктора та ін.

Коли дитина наполягає не тому, що дуже хочеться, а тільки тому, що вона цього зажадала, не бажає відступитися від свого первісного рішення, навіть якщо обставини давно змінилися  – це впертість.

Як ви думаєте, в чому різниця між наполегливістю і впертістю? Не поспішайте читати відповідь, подумайте самі. Спробуйте сформулювати для себе самостійне рішення. Адже ми ж вчимося бути хорошими батьками, чи не так? Подумали?

Наполегливість – це коли дитина хоче отримати щось і просить про це, домагається цього. Упертість – це коли дитина наполягає на тому, чого їй не так вже й хочеться або зовсім не хочеться, або давно перехотілося. І чим би її (його) не спокушали: цукеркою, іграшкою і т.п. – упертюх не може відмовитися від свого первісного рішення, він вимагає, щоб з його думкою рахувалися. Крики і загрози – не ліки для маленького впертого.

                   Що потрібно знати батькам про дитячу упертість                  

1. Період впертості – необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку в 1 рік, в 3 роки і в 7 років.

2. Самий хвилюючий для батьків період впертості починається приблизно в 1,5 роки і зазвичай закінчується в 3,5-4 роки.

3. Напади впертості трапляються і в більш старшому віці – це нормально, дитині властиво мати свою думку і не завжди погоджуватися з Вами. У конфлікті між дорослим ТРЕБА і дитячим ХОЧУ дитина ростить свою волю і вчиться не тільки здаватися і підкорятися, але й чинити опір і підкоряти, розвиває вміння вигравати.

4. Якщо вашій дитині вже 4 роки, а впертість – звичний для неї спосіб поведінки і реагування, варто задуматися про вашу виховну тактику! Найчастіше, упертість – це захисна реакція на надмірну опіку і авторитарність батьків, спроба захистити свою самостійність, незалежність, своє право на власне життя.

5. Для того, щоб зрозуміти доцільність слухняності, малюк повинен насолодитися можливістю говорити “ні”. Якщо його обмежити в цій можливості, проблема вольової поведінки, як і всі невирішені проблеми, може тягнутися за ним до дорослого віку, приводячи до інфантильних сплесків необгрунтованої агресивності в стосунках з батьками, чоловіком, власними дітьми.

Чому діти тупають ногами і з криками кидаються на підлогу?

Якщо тактика виховання дуже жорстка або, навпаки, м’якотіла, упертість дитини може виражатися в нападах злоби. Наприклад, дитина падає на землю і кричить “до посиніння”, тупотить ногами, стає дикою і неслухняною. Або ображено застигає на місці, похмурніє, нічого не говорить, стискає кулаки, може навіть когось вдарити. Який з цих способів поведінки найбільш властивий вашій дитині? (Якщо, звичайно, ваша дитина – маленький упертюх.)

Чому уперті упираються?

         Упертюхи володіють унікальним завзяттям у відстоюванні своєї позиції, як би нелогічно, нерозумно і безглуздо вона не виглядала. Але зовсім не тому, що у них сильна воля, а тому, що діти не можуть перебудуватися і змінити свою позицію.

Спонукаюча їх дії потреба дуже сильна і не дозволяє думати ні про що інше. Дитина упирається не тому, що їй подобається так себе вести. Просто вона потрапила у конфліктну ситуацію і сама не може і не вміє з нею впоратися. Відбувається вибух, який служить для дитини розрядкою або несвідомим пошуком вирішення проблеми.

До нападу упертості справа доходить, якщо ми змушуємо дитину робити те, чого вона не хоче. Конфлікту, приступу впертості завжди передує щось, що суперечить волі дитини, її щохвилинному бажанню.

Ознаки впертості:

 * висока зарозумілість,

* недовіра до оточуючих,

* завищений рівень бажань,

 

* невміння бачити і розуміти свої помилки,

* нездатність перебудовуватися,

* небажання шукати шляхи в досягненні своїх цілей,

* байдужість до інших.

Навіщо ми навели ці ознаки, як ви думаєте?

Щоб ви пошукали їх у своєї дитини? А чи не краще нам з вами пошукати наявність цих ознак у себе самих, шановні батьки? Адже наші діти – це наше відображення. Наявність деяких рис характеру, які ми не помічаємо у себе, у дітей нас дратують і обурюють. Перш ніж виносити вирок своїй дитині: нестерпний, невиправний упертюх, - придивіться до своїх вчинків, проаналізуйте свою поведінку. Може бути, це ми, дорослі, показуємо своїм дітям зразок впертості? Адже це ми продовжуємо єдину тактику: зломити впертість, настирливість своїх нащадків, проявивши при цьому непоступливість і помилкову принциповість.

У бунтующих малюків найчастіше бувають батьки, в промові яких постійно звучать слова заперечення. Прислухайтеся до себе: скільки разів ви говорите “ні”, віддаєте розпорядження і накази?

 

 

                                        Консультація  для батьків

“Проведення спільних ігор з дітьми і батьками”

Гра для дитини дошкільного віку – основний вид діяльності, який сприяє гармонічному розвитку у неї інтелекту, психічних процесів, дисципліни. Під вмілим керівництвом дорослого гра здатна творити дива.

Гра – це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати і, головне, – мислити, спостерігати, розуміти, доводити власну думку, творити. Ігри також можуть здійснити неймовірний вплив на почуття власної гідності дитини. Що ж цікавого та корисного у спільній грі дитини та батьків? Спільні ігри дають батькам чудову можливість більш пізнати свою дитину, її внутрішній світ, а головне позитивно взаємодіяти з нею. Адже сьогодні більшість з нас просто зайняті роботою, домашніми справами, і звісно простіше дати дитині телефон чи планшет, але це не замінить дитині увагу мами чи тата.

В які ігри грати, як їх почати, як зацікавити дитину та зробити гру цікавою? Ну що ж будемо розбиратися разом!

Кожен дитячий вік потребує різного виду ігор. Дітям старшого дошкільного віку поступово набридає гратися  великими іграшками, їх більш цікавлять іграшки з кіндер - сюрпризів, дрібні іграшки: тваринки, машинки, солдатики, лялечки, динозаври. Вони з радістю програють з ними безліч різних варіантів гри. Діти будуть в захваті від незвичайного конструктору, моделей кораблів і літаків, яскравих фломастерів та пластиліну, цікавих настільних ігор, набору для шиття і в'язання. Дошкільнята люблять  робити іграшки-подарунки власноруч,  майструвати.

 Є чимало досліджень, які показують, що 60 % дітей, які зараз підростають, матимуть зовсім інші професії, ніж ті, які існують у нинішньому світі. Тому дуже важливо навчати дітей нових навичок, слідкуючи за трендами майбутнього, тут в нагоді батькам стане легендарний конструктор LEGO.

Конструювання розвиває у дітей моторику рук, вчить її новим словам (назви форм, споруд, матеріалів), розвиває логічне мислення та математичні навички (підрахунок кількості деталей, поділ цілого на частини, додавання різних кількостей деталей, відкриє у дитині розуміння пропорцій). Коли дитина має ідею того, що вона хоче збудувати з цеглинок LEGO, вона може реалізувати її. Для цього їй потрібно спочатку проаналізувати  ідею, об’єкт, спланувати послідовність дій і створити задумане.  Це вчить дитину досягати мети, розвиває уважність, можливість знаходити різні шляхи вирішення завдань, вміння завершити справу до кінця.

Цеглинки LEGO можна використовувати у якості матеріалу для підрахунку, замість звичних паличок; викладати з них цифри, приклади; формувати поняття «більше», «менше», закріпити основні кольори.

Гра для дітей – це передусім навчання, а саме дидактична гра -  мати педагогічного процесу. Дуже часто діти так захоплюються дидактичною грою, що й не помічають самого процесу навчання та виховання. Використання дидактичної гри створює ситуацію, коли діти самі виявляють бажання виконувати навчальні завдання, роблять це продуктивно, з натхненням. Дидактичні ігри сприяють розвитку таких рис характеру, як дисциплінованість, активність, спостережливість, колективізм, уважність.

Дітям подобалося грати в ігри-загадки. Розгадування загадок розвиває здатність аналізувати, узагальнювати, формує вміння розмірковувати, робити висновки, умовиводи.

Пазли – це корисна, пізнавальна, розвиваюча гра для дітей. В ході збирання цікавих диво-карток розвивається дрібна моторика рук, логічне мислення, терпіння та спостережливість. В магазині можна знайти безліч цікавих варіантів пазлів, але зовсім інша справа виготовити їх разом з дітьми самостійно. Для цього потрібно розрізали на декілька частин листівки, роздруковані на принтері картинки з зображенням машинок, іграшок, казкових героїв, геометричних фігур. Діти з радістю не тільки виготовлятимуть з дорослими пазли  а й з радістю складатимуть їх.

Сучасне життя вимагає від людини креативного мислення, нестандартних дій, тому важливо навчати дітей вміти аналізувати ситуацію, робити висновки. Одним з засобів, що сприяють розвитку інтелектуальних дій, є гра в  шашки. На думку Василя Сухомлинського, вже у дошкільному віці поміж дітей розрізняють дітей теоретиків та мрійників. Шашки однаково потрібні, як одним, так і іншим. Теоретикам вони допоможуть розвинути логічне мислення, а мрійникам дадуть змогу збалансувати здібності необхідні для навчання в школі. Найважливіший та дієвий засіб, як зацікавити дітей шашками – це захопитися грою разом з нею.

Фантазія не обмежується нічим, у спільній грі з батьками можна створити щось дійсно неймовірне — це допоможе дітям розвинути уяву, моторику та, що надзвичайно важливо, повірити у власні сили. Адже творчість — це основа успіху в будь-якій професії. Як же цікаво виготовити спільно з дитиною щось ваше,  наприклад,  «особливий» арт-бук!

                                        ГРА «МІЙ АРТ - БУК»

Мета: розвивати креативність, уяву, фантазію, творчість дитини, вміння порівнювати;

Матеріал: альбом для малювання, картон, кольоровий папір, цікаві картинки, вирізки з дитячих журналів, наліпки, фотографії дитини та інших членів родини, дитячі малюнки, аплікації, клей, ножиці, степлер, кольорові олівці та фломастери.

Хід гри:

1.     З картону, кольорового паперу виготовляєте альбом.

2.     Прикрашаєте палітурку.

3.     В альбом клеїте наліпки, фото, малюнки та аплікації.

4.     Можна створити колаж про мрії дитини, іграшки, які вона хоче мати.

5.     Можна написати  цікаві дописи.

6.     Переглядайте артбук  разом з дитиною.

Отже, спільна гра дитини з батьками – це один з найлегших способів заохотити дитину до навчання і розвитку, заклавши в ній вагомий фундамент для майбутніх успіхів у дорослому житті. При цьому, щастя від сімейної гри відчувають і самі дорослі.

 

 

 

Консультація

    для батьків

«Виховуємо з посмішкою»

        Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

     Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.

     Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

   Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

       Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.

   Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

    Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.

     Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

                                           Посміхайтесь!

   Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобає­тесь. Ви робите мене щасливим. Я ра­дий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку - посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках.

  Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спро­буйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, зга­дуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товари­ша на іменинах, коли ви добре відпов­ідали біля дошки і одержали заслуже­ну п'ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погоди­лася піти з вами в кіно... Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приве­де вас до щастя!

   Щоразу, коли виходите з дому, на­беріть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пий­те» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередити­ся на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтриму­ваний вашою думкою, він буде щохви­лини перетворювати вас саме в таку особистість!

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!

  Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмос­феру доброзичливості в спілкуванні.
   Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні зав­жди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!