Консультація для батьків

«10 основних правил дорожнього руху для дітей»

                        Підготувала вихователь групи № 9  Залєвська А. О.

У родині не жалкують часу на те, щоб пограти з дитиною, погуляти, навчити читати або малювати, відправити її в спортивні секції, у всілякі кружки, але рідко знаходять п'ять хвилин в день, півгодини в тиждень, щоб навчити дитину уникати нещасного випадку, особливо на вулиці.

Досить вивчити "історії хвороб" дітей, що постраждали від травм, отриманих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, поговорити з лікарем-хірургом або травматологом, щоб зрозуміти просту істину - з кожних двадцяти випадків дев'ятнадцять, виявляється, типові (часто повторюються) виникають у тих самих стандартних ситуаціях, число яких не таке уже велике. Ситуації ці можна знати, а поведінці в них — навчити. Та все ж нещастя можна запобігти!

Головним у вихованні законослухняного громадянина ( у тому числі і як учасника дорожнього руху) для батьків повинен бути принцип «Роби, як я». Щоб дитина не порушувала Правила дорожнього руху, вона зобов'язана не просто їх знати – у неї має сформуватися навичка безпечної поведінки на дорозі. Навіть якщо ви спізнюєтеся, все ж переходьте дорогу там, де це дозволено Правилами; у власному автомобілі дотримуйтеся швидкісного режиму; користуйтеся ременями безпеки й не дозволяйте перебувати дітям до 12 років на передньому сидінні. Приклад батьків буде куди ефективнішим, ніж сотні разів повторені слова «не ходи на червоне світло».

Навчайте дітей умінням орієнтуватися в дорожній ситуації, виховуйте потребу бути дисциплінованими на вулиці, обережними й уважними! Знайте, якщо Ви порушуєте Правила дорожнього руху, ваша дитина буде діяти так само!

Звичайно, заглиблюватися в тонкощі, як то дорожні знаки та правила першочерговості проїзду перехресть, батькам не треба. Принаймні, поки дитина мала. А от пояснити малюкові ази безпеки на дорозі батьки просто зобов’язані! Навіть 3-річний малюк повинен знати, що на дорозі треба поводитися акуратно і уважно.

Дорога – не місце для гри і бігу, тому що по ній їздять машини, від яких потрібно триматися подалі на безпечній відстані.

Що ще необхідно знати маленькому пішоходові, 10 основних правил:

1. Ходити потрібно по тротуарах, тільки з правого боку.

2. Переходити вулицю необхідно тільки по пішохідному (або підземному) переходу.

 3. Переходити вулицю можна тільки на зелене світло світлофора.

4. Червоний і жовтий сигнали світлофора означають, що йти заборонено.

5. Якщо збираєшся переходити дорогу, подивися, чи немає поруч машин.

6. При переході дороги спочатку дивимося наліво, доходимо до середини і дивимося направо, тільки тоді продовжуємо шлях.

7. При переході через дорогу треба міцно тримати маму (або будь-якого іншого дорослого) за руку.

8. Не можна перебігати дорогу, особливо якщо поблизу автомобіль.

9. Не можна обходити стоячий автобус – це небезпечно. Треба почекати, поки автобус від’їде від зупинки.

10. За містом потрібно йти по узбіччю, назустріч їдучим машинам (тобто по лівій стороні дороги).

Правила дорожнього руху, як і будь-яка інша пізнавально-повчальна інформація, повинні подаватися дозовано і відповідно прикладом. Тобто, якщо мама переходить дорогу з дитиною, необхідно розповісти дитині, що зараз треба подивитися ліворуч. Машин немає? Переходимо! Тепер дивимося направо. Чисто? Йдемо до кінця. Якщо на дорозі світлофор, розповідай про світлофор, пояснюй, чому одні машини стоять, а інші їдуть.

Такі лікбези для малюка варто проводити постійно, коли ви виходите з ним на вулицю, переходите дорогу або навіть просто дивіться у вікно, спостерігаючи за рухом транспорту.

Навчіть своїх дітей правилам безпечного переходу проїзної частини дороги!

Разом обговорюйте найбільш безпечні шляхи руху, щодня нагадуйте дитині: ПЕРШ НІЖ ПЕРЕЙТИ ДОРОГУ - ПЕРЕКОНАЙСЯ В БЕЗПЕЦІ!

Поясніть дитині, що зупинити автомобіль відразу - неможливо!

Щоб правильно вибудувати процес навчання, необхідно враховувати психологічні і вікові особливості дітей.

Психологічні особливості дітей

У малюка дошкільного віку обмежене поле зору, тому він не може навіть приблизно визначити відстань до автомобіля, що наближається. Зрозуміти, з якою швидкістю рухається авто, здатний навіть не кожний школяр.

Навіть якщо дитина дивиться на автомобіль, це не значить, що вона його бачить. Захоплений власними думками, переживаннями, часто малюк просто не помічає транспортний засіб.

Малята в дошкільному й молодшому шкільному віці взагалі не сприймають автомобіль як погрозу. Для них яка-небудь іграшка, м'яч набагато важливіше здоров'я й життя. Тому існує правило: якщо на дорогу викотився м'яч - чекай дитину. Потреба дітей у русі в цьому віці, яка переважає над обережністю, прагнення грати в будь-яких ситуаціях, невміння швидко оцінити обстановку або прийняти правильне рішення, недостатні знання про джерела підвищеної небезпеки можуть привести до сумних наслідків.

Усі ми живемо в суспільстві, де треба дотримувати певних норм і правила поведінки в дорожньо-транспортній обстановці. Найчастіше винуватцями дорожньо-транспортних випадків є самі діти, які грають поблизу доріг, переходять вулицю в невстановлених місцях, неправильно здійснюють посадку в маршрутні транспортні засоби й висадження з них.

Варто звернути увагу на те, що діти – це особлива категорія пішоходів і пасажирів. Їх не можна міряти тими ж категоріями, що й дорослих, адже для них дослівне трактування Правил дорожнього руху неприйнятне, а нормативний виклад обов'язків пішоходів і пасажирів на недоступній для них дорожній лексиці, що вимагає від дошкільників абстрактного мислення, ускладнює процес навчання й виховання.

От чому із самого раннього віку необхідно вчити дітей безпечній поведінці на вулицях, дорогах, у транспорті й Правилам дорожнього руху, вибираючи форми й методи навчання найбільш придатні для їхнього віку. У цьому повинні брати участь і батьки, і заклади освіти: в дитсадках, школах та інших освітніх установах.

У процесі навчання дітей правилам дорожнього руху, основне завдання батьків і педагогів — сформувати три основні навички поведінки, які допоможуть дитині зорієнтуватися в дорожніх ситуаціях.

1. Навичка зосередження уваги– це межа, перед якою необхідно зупинятися, витримувати паузу, для психологічного орієнтування у зв'язку з переходом у небезпечну зону, а також для адекватної оцінки обстановки не тільки очима, але й думкою.

2. Навичка спостереження – дитина повинна бачити предмети, що оточують її, як рухливі (автомобілі, що рухаються по дорозі) так і нерухливі (автомобілі, що стоять на узбіччі, в кущах і т.д.), що закривають огляд проїзної частини, сприймати їх як потенційну небезпеку.

3. Навичка самоконтролю – ступаючи на проїзну частину, поспіх і сум'яття необхідно залишити на тротуарі, дотримуватись повного спокою й не відволікатися ні на що ті кілька хвилин, які потрібні для переходу дороги.

Пам’ятайте, всі ці поради та, головне, знання Правил дорожнього руху та поведінки на дорогах, допоможуть уникнути небезпечних ситуацій - збережуть Ваше здоров’я та життя!

 

 

 Консультація для батьків

"Мнемотехніка - технологія ефективного засвоєння інформаціїї в умовах сучасної освіти"

Дивлячись на те, що сучасні діти перенасичені інформацією, потрібно, щоб навчання для них було розвиваючим та цікавим. Перед дорослими постає завдання урізноманітнити навчання дітей зв’язно, граматично правильно, послідовно будувати свої вислови та розповіді.

Більшість вчених наголошує на тому, що саме дошкільний вік є найсприятливішим періодом в процесі розвитку пам’яті. В цей час пам’ять зазнає суттєвих змін: збільшується її обсяг і точність відтворення засвоєного матеріалу, формується довільність запам’ятовування, відбувається інтелектуалізація психічного відображення інформації.

Щоденно дитина переживає різні емоції та засвоює багато різноманітної інформації, яка поступово відкладається у неї у вигляді досвіду, яким вона буде користуватися у подальшому житті. Пам’ять як пізнавальний психологічних процес включає в себе наступні складові: запам’ятовування, збереження, впізнавання, відтворення та забування інформації. Якщо у молодшому дошкільному віці вагому роль у розвитку пам’яті має впізнавання, то у старший дошкільників активізується процес відтворення.

Мнемотехніка (від грец. μνημη - пам’ять і | τ?χνη - мистецтво) – це спосіб покращення засвоєння нової інформації шляхом свідомого утворення асоціативних зв’язків за допомогою спеціальних методів та прийомів.

Упровадження технології мнемотехніки є актуальним, тому що:

- належать до здоров’язбережувальних технологій; 

- сприяють більшій ефективності засвоєння інформації;

-  розвивають комунікативні та пізнавальні здібності дітей.

Методи і прийоми мнемотехніки дають можливість скоротити період адаптації до учіння та сприяють удосконаленню таких завдань, як:

·          розвиток зв’язного мовлення;

·          розвиток асоціативного мислення;

·         зміцнення зорової та слухової пам’яті та уваги;

·          розвиток уяви, творчого, логічного та образного мислення;

·         прискорення процесів автоматизації і диференціації поставлених звуків.

А також допомагають реалізувати освітні та виховні завдання:

- формуються навички ефективного і самостійного навчання;

- підвищується впевненість у власних можливостях;

- удосконалюється самостійність в інтелектуальній та практичній діяльності;

- покращується адаптація в соціумі.

Структура мнемотехніки побудована на принципі від простого до складного. Завдання починаються від простих мнемоквадратів, послідовно переходячи до мнемодоріжок, а вже потім до мнемотаблиць.

Використання мнемотехніки в освітній діяльності дає позитивні результати: у молодших дошкільників виникає інтерес до заучування віршів, потішок, забавлянок, тощо. Діти середньої групи з великим задоволенням відгадують та самостійно складають мнемозагадки. 

Діти старшого віку удосконалюють навички складання розповіді за сюжетними картинами. Вони охоче розучують вірші за мнемотаблицями та переказують твори. Більшість дітей стали менш боязкими та сором’язливими, у них з’явилась впевненість у власних можливостях.

Вважаємо, що систематичне використання мнемотехніки допомагає дітям збагатити свій життєвий досвід. 

До вашої уваги зразки мнемотаблиць для вивчення віршів з дітьми:

 

 

 «Експрес-допомога: знижуємо напруження та долаємо тривогу в умовах невизначеності»

Мета консультації: 

- Надати практичні рекомендації щодо управління стресом. 

- Допомогти батькам розпізнавати ознаки тривоги у себе та дітей. 

- Сформувати навички емоційної саморегуляції та підтримки дітей у складних ситуаціях. 

1. Що таке стрес та тривога?

Стрес:

Це природна реакція організму на виклики. Помірний стрес стимулює активність, але хронічний виснажує фізичні та емоційні ресурси. 

Тривога: 

Стан підвищеного занепокоєння через невизначеність, що може бути короткочасним або тривалим. Вона часто впливає і на дорослих, і на дітей. 

2. Як розпізнати стрес у себе та своїх дітей?

У батьків:

- Часта дратівливість. 

- Порушення сну. 

- Постійне відчуття втоми. 

- Втрата концентрації. 

У дітей:

- Замкнутість або надмірна збудливість. 

- Зміни у поведінці (плаксивість, агресія). 

- Порушення сну. 

- Зниження апетиту. 

- Часті скарги на дискомфорт або болі без явних причин. 

3. Практичні поради для батьків: як знизити напруження

Для себе:

1. Прийміть свої емоції: 

   Визнайте свої переживання. Не соромтеся просити підтримки у близьких чи фахівців. 

2. Дотримуйтеся розпорядку дня:

   Регулярність дій (харчування, відпочинок, прогулянки) створює відчуття стабільності. 

3. Фізична активність: 

   Щоденні прогулянки, легкі вправи чи йога допомагають впоратися зі стресом. 

4. Техніки релаксації:

   - Дихальні практики: глибокий вдих, затримка на 3–5 секунд, видих. 

   - Медитація чи спокійна музика перед сном. 

Для дітей:

1. Приділяйте увагу:

   Розмовляйте з дитиною, вислуховуйте її без осуду. 

2. Ігри на свіжому повітрі:

   Активні ігри або вправи допомагають малечі розслабитися. 

3. Емоційна підтримка: 

   Запропонуйте дитині малювати свої емоції, створювати історії або грати в рольові ігри. 

4. Як говорити з дитиною про тривогу?

1. Прості пояснення: 

Наприклад, "Ми всі можемо хвилюватися, але ми разом, і це допоможе нам впоратися". 

2. Використовуйте казки чи метафори:

   Розкажіть про "хмаринку турбот", яка з часом розсіюється. 

3. Розвивайте впевненість:

   Хваліть дитину за навіть найменші досягнення. 

5. Практичні вправи для зняття напруження

1. "Повітряна кулька": 

   Запропонуйте дитині уявити, що вона кулька, яка надувається (вдих), а потім повільно здувається (видих). 

2. "Кольоровий дощ":

   Разом уявіть, що на вас падають краплі спокою та радості у вигляді кольорового дощу. 

3. "Скринька щастя": 

   Разом з дитиною створіть скриньку, в яку щодня складатимете записки про приємні події. 

6. Як зберегти свій ресурс?

- Перерви:

   Виділіть 15–20 хвилин на день тільки для себе. 

- Здоровий сон: 

   Мінімізуйте перегляд новин перед сном. 

- Спілкування:

   Діліться своїми почуттями з близькими або друзями. 

7. Коли варто звернутися до фахівців?

- Якщо тривога чи стрес заважають щоденній діяльності. 

- Якщо у дитини тривають ознаки напруги понад 2–3 тижні. 

Висновок:

Складні часи потребують терпіння та підтримки. Ваш спокій, увага та любов допоможуть дитині відчути впевненість та безпеку. Пам'ятайте: емоційна рівновага дорослих — це міцний фундамент для психологічного здоров’я дітей. 

Рекомендація:

Ви можете звернутися до психолога або скористатися гарячими лініями підтримки, якщо відчуваєте, що самостійно впоратися складно.

 Консультація для батьків

Артикуляційна гімнастика в домашніх умовах шляхом використання ейдетичних завдань

  Серед дітей дошкільного віку найпоширенішою порушення мовленнєвого розвитку.

  Формування правильної звуковимови вимагає великої, клопіткої , системної роботи, неабияких зусиль дитини та уваги й терпіння зі сторони дорослих. Щоб  дитина навчилася правильно вимовляти звуки, їй потрібно навчитися здійснювати складні артикуляційні дії, спостерігати за роботою артикуляційного апарату, зосереджувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне та відмінне в положенні органів мовлення та свідомо керувати рухами активних органів, контролювати їхню роботу.

  Вироблення точних, повноцінних рухів і дій, відпрацювання їх, об’єднання простих рухів у складні, відчуття артикуляційної постави – усе це досягається у процесі виконання дітьми спеціальних тренувальних вправ – артикуляційної гімнастики. Успіх роботи багато в чому залежить від застосування різноманітних, цікавих для дітей форм роботи, оскільки під час тривалого виконання одноманітних артикуляційних вправ діти швидко втомлюються, часом втрачають інтерес до занять. Щоб цікаво було дітям займатись, потрібно використовувати різні способи подачі навчального матеріалу, і одним із них є ейдетика. Саме ейдетика розмовляє з дошкільниками їхньою мовою. Вона залучає всі аналізатори дитини: дозволяє побачити, почути, відчути. У дітей розвивається логічне й асоціативне мислення, уява, творчі здібності.

  Ознайомимося з деякими ейдетичними прийомами та варіантами їх застосування в домашніх умовах під час виконання артикуляційної гімнастики.

  Успішне навчання та розвиток дітей, безперечно, потребує поєднання занять із грою, використання художнього слова, цікавого ілюстративного матеріалу. Дитина, захоплюючись, не помічає, що її навчають, а тому легше і швидше долає труднощі, набуває необхідних навичок і знань. Ігрові прийоми проведення артикуляційної гімнастики знімають у дітей напруження, заохочують їх до наступних корекційних занять, надають упевненості у своїх силах, а спеціально дібрані римовані рядки до кожної вправи виховують у дитини увагу до звукового ладу мови, сприяють розвитку мовленнєвого слуху.

  У логопедичній практиці, як відомо, прийнято користуватися певними умовними назвами окремих вправ «Жабки», «Хоботок», тощо, рекомендується використовувати також знайомі дітям картинки-символи із зображенням конкретних предметів, що асоціюються з певними рухами, положеннями органів артикуляційного апарату. Символи-картинки з відображенням певних артикуляційних вправ слугують зоровою опорою.

Як проводити артикуляційну гімнастику в домашніх умовах ?

1) Перед усім пам’ятайте, що саме вчитель-логопед правильно підбере артикуляційні вправи, які потрібні вашій дитині.

2) Дотримуйтесь певної послідовності у їх виконанні – від простих до більш складних.

3) Спочатку вправи виконуйте у повільному темпі, обов’язково перед дзеркалом.

4) Кожне заняття для дитини має бути цікавим. На перших заняттях можна обмежитися і дворазовим виконанням вправи, головне, щоб вона була виконана правильно, якісно. Потім кількість повторень збільшується до 10-15 разів.

5) Коли дитина навчиться виконувати рухи, відчувати положення органів артикуляційного апарату, дзеркало можна прибрати.

6)Для дітей потрібна зорова опора, тому доречно використовувати картки із зображенням артикуляційних вправ та символи-картки.

7) Позитивно налаштуйте дитину на роботу, наприклад, прочитайте веселий віршик, запропонуйте загадку. Покажіть символ-картку, зверніть увагу на зображення , запитайте про яку артикуляційну вправу подумала дитина дивлячись на символ-картку, а вже потім починайте виконання вправ.

Наприклад:

1. Артикуляційна вправа «Жабки»

 ( на символ-картці зображення жабки). Запитання: «Про яку артикуляційну вправу ти подумав (ла)?». Відповідь дитини. Дитина уважно слухає віршик, пригадує правильне виконання вправи та виконує її. Аналогічна робота проводиться із наступними вправами.

Жабка їсти захотіла,   

враз взялась вона

за діло -

наловила аж сім мух,

тому й рада :

рот - до вух!

Рота трохи відкрити. Посміхнутись, губи розтягнути так, щоб було видно верхні зуби. Утримувати таке положення під лічбу 10-15 секунд.

2. Артикуляційна вправа «Хоботок»

В зоопарку ми були,

там великі є слони.

А маленький Раві                  

привітався з нами.

Хобот свій він витягав,

«Всім привіт!»- немов казав.

Щоб йому відповісти,

Хоботок зроби і ти.

Краще губи витягай,

Раві швидше привітай.

Витягнути губи сильно вперед, напружити, як при вимовлянні звука У.

3. Артикуляційна вправа «Лопаточка»

Широким я язик зроблю,

на нижню губу покладу.

Гарна вийшла і пласка                 

моя лопатка з язика.

Жаль, така лопатка

не скопає грядки.

Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не дрижав. Утримувати у такому положенні 10-15 секунд.