Ігровий простір дитини: закони розвитку дитячої гри

Ігрова діяльність є найдоступнішою для дитини дошкільного віку, оскільки відповідає її психічним і фізичним можливостям. Вона сприяє розвитку інтересів і здібностей дітей, вихованню позитивних якостей, допомагає розширити, поглибити й уточнити уявлення про навколишній світ, про явища природи, ознайомитися з різними властивостями предметів. Гра викликає радісні переживання, бадьорий настрій, що є запорукою доброго здоров’я. У процесі гри діти активно і творчо засвоюють правила та норми поведінки людей, їхнє ставлення до праці, одне до одного. Колективні ігри зближують дітей, зміцнюють їхню дружбу. Гра сприяє сильним емоційним та естетичним переживанням, тому є одним із засобів естетичного розвитку.

На відміну від дорослих, діти намагаються відстоювати своє право на вільний час для улюбленої гри. Кожен з нас, пригадуючи свої дитячі роки, пам'ятає, як було добре грати з друзями у дворі в різні цікаві ігри.

Звичайно, зараз інші часи, інший темп життя і усе це потребує від нас і наших дітей відповідності запитам сучасного суспільства. Протягом дитинства малюки повинні не лише набути знань, умінь та навичок, а й зберегти фізичне, психічне здоров'я, набути морального імунітету, щоб витримати шалений ритм сучасного життя.

На сучасному етапі відбуваються зміни процесу набуття ігрового досвіду, який раніше передавався від старших дітей молодшим у спільних іграх. Сьогодні дорослий відіграє провідну роль у процесі передачі ігрового досвіду дітям. Безсумнівно, треба всіляко підтримувати дитячі ігри, спрямовані на розвиток дитини, адже у грі розвивається все те, що буде потрібно їй у дорослому житті.

У таких іграх не лише проявляються та розвиваються новоутворення дошкільного дитинства, а й відбувається засвоєння форм спілкування з однолітками.

Відомо, що дитина, яка не грає, перестає бути дитиною. І якщо зробити екскурс у минуле й простежити на прикладі історію гри, ми зрозуміємо, що розвиток суспільства та новітніх технологій завжди був пов'язаний з ускладненням іграшки та появою нових форм дитячої гри. Що вище щабель розвитку цивілізації, то складніше іграшка й більш розгорнута ігрова діяльність дитини, яка завжди була джерелом культури.

Творча гра завжди виникає за бажанням дитини, але ми не завжди прислуховуємося до бажань наших дітей та не враховуємо їхніх інтересів У процесі гонитви за найкращим майбутнім забуваємо, що дитинство — найкраща пора в житті людини, бо тут царює гра.

А хіба сьогодні малюк не заслуговує на яскраві спогади про дитинство? Чи наші діти будуть згадувати своє дитинство як постійне навчання, заучування, переписування зошитів? Чи дадуть сьогоднішні — дбайливі, ніжні, лагідні, розумні, поважні батьки — своїй улюбленій малечі право на щасливе дитинство, у якому належне місце займатиме гра?

У процесі ігрової діяльності дитина опановує ігрові навички, які спрямовані на досягнення результату — отримання емоційних пізнавальних та інших надбань. Малюка цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри та спілкування з однолітками. Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії.

Так, становлення партнерської взаємодії в дошкільному дитинстві розуміється нами як процес розвитку нових форм спілкування, що характеризується переходом від дії до взаємодії, від відчуття до співчуття, від сприйняття до прийняття, від управління до спільного планування.

Процес зародження самодіяльних ігор починається в ранньому дитинстві, з ігор - “розваг” ( Сорока — ворона”, “Кую — кую ніжку” та інш.). У таких іграх дитина отримує позитивні емоції від взаємодії з близькими дорослими.

Продовжується у молодшому дошкільному віці і характеризується зародженням “відображувальних” ігор, у процесі яких малюк навчається “приміряти на себе” образи навколишнього предметного світу, вивчає характерні якості предметів.

Поступово дитина вчиться зосереджуватися на предметних діях з іграшками. На цьому етапі іграшка виконує важливу роль — визначає сюжет і характер дії.

Завдання дорослого на етапі зародження ігрової діяльності полягає в тому, щоб проявляти емоційну зацікавленість до спільних з з дітьми ігор, використовувати сюжетні іграшки залежно від віку дитини. У ранньому дитинстві дорослий виступає як організатор та ініціатор гри, навчає дитину діяти з предметами в процесі спільної діяльності. Так, роль дорослого полягає насамперед в організації предметно-ігрового середовища, у його зміні й відновленні, стимулюванні дітей до рольової поведінки.

Діти четвертого року життя вже готові грати разом з однолітками. Керування грою на цьому етапі розвитку спільної гри здійснюється через доповнення сюжетних іграшок рольовою атрибутикою, що полегшує вибір і прийняття ролі в спільній грі, збагачує ігрові образи, які складають зміст ролі; внесення дорослими в одноманітно повторюваний сюжет гри “ключових” іграшок, які провокують самостійну зміну сюжетних ліній. На цьому етапі дорослий допомагає у вирішенні конфліктних ситуацій з приводу об'єднання індивідуальних ігрових задумів.

Розвиток гри також залежить від того, чи сформовані в дітей навички спільної діяльності. Дитині потрібно не лише усвідомити свій задум, а й зрозуміти задум партнера. У спільній грі виникають ситуації, коли уявлення партнерів про розвиток сюжетної лінії розходиться або учасники гри прагнуть до реалізації ролей, за змістом не пов'язаних між собою. У цьому разі успіх продовження спільної гри залежить від уміння запропонувати партнерові сюжетну подію, що поєднає за змістом ці ролі, або ж добудувати, послідовно продовжити розвиток сюжетної події, що запропонував партнер.

Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії, й на кожному етапі роль дорослого визначається потребами дитини. Дорослий повинен пам'ятати, що його допомога не може порушувати природності дитячої гри, має бути опосередкованою.

 

Консультація для батьків: 

«Як сказати «не можна», щоб дитина вас почула»

1.  Забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції. 

        «Не можна злитися, не можна плакати або боятися» – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Покажіть дітям, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.

2.  Уникайте заборон.

        Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла.

Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д.

 Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон.

Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.

3. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. 

Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше.

Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …

4. Пояснюйте причину. 

Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть його.

5. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. 

Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

6. Пропонуйте альтернативу. 

На кожне «не можна», після пояснення причин, має бути своє «можна».

Обов’язково, заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п.

Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

7. Будьте послідовні. 

Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним.

АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. 

Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.

8. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. 

Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій.

Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І на останок нагадаємо: 

ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

"ПРАВИЛА ПРО ПРАВИЛА: ЯК НАВЧАТИ ДИТИНУ СПРАВЕДЛИВОСТІ"

 

Консультація для батьків :

«Ігри та вправи на розвиток слухової уваги, сприймання, пам'яті»

      Діти народжуються з недосконалим слухом. Вони чують й розуміють вимову, але при цьому не сприймають фонові звуки й не розрізняють тональності. До 1-го року слухове сприйняття дитини стає більш тонким та чутливим. Чи можна розвивати слух за допомогою ігор і як робити це правильно?

Сенсорні ігри для покращення слухового сприйняття націлені на розвиток різних видів слуху:

• мовний – якщо він розвинутий дуже добре, малюк чудово сприйматиме вимову на слух, а його власна вимова буде правильною й грамотною;
• фонематичний – різновид мовного, він допомагає дитині «дробити» почуті слова на окремі звуки;
• фізичний – ним дитина оперує з народження, вміючи чути й розрізняти звуки оточуючого світу;
• музичний – він відповідає за здатність грати на музичних інструментах, співати й «чути» музику;

• слухова увага – відповідальна за вміння прислуховуватись й зосереджуватись на окремих звуках.

“Де плескали в долоні?”

Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Ви тихенько станьте в будь-якому кутку кімнати, та плесніть в долоні. Дитина, не відкриваючи очі повинна вказати напрямок, звідки вона почула сплеск.

“Вгадай, хто покликав”

В цій грі беруть участь не менше 3 дітей або членів сім'ї. Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Хто-небудь з іших гравців повинен покликати її. Дитина відгадує, хто саме її покликав.

“Доручення”

Дитина сидить на відстані 5-6 м від дорослого . У вас на столі покладені різні іграшки. Ви чітко, середньої сили голосом звертається до дитини: “Візьми м’ячик і поклади його на килим” або: “Візьми зайчика і посади його на стілець” і т.д. Потім даєте завдання вже тихим голосом.

“Ехо”

Дитина тихо сидить на ігровому майданчику чи в кімнаті. Ви пропонуєте їй слухати уважно, та повторювати за вами слово. Важливо навчити дитину вслуховуватися в звучання слів, тому намагайтеся говорити слова неголосно, пошепки. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного: насамперед добирати слова, не схожі за звуковим складом (Аня, кіт, стрибай, веселий, швидко), а потім – близькі за звучанням, але різні за змістом (Оля, Коля, сам, там, син, лин).

“Слухаємо музику”

Дуже велике значення для розвитку слухового сприймання має слухання музики. Тому рекомендується проводити , так звані, музичні хвилинки. Під час них ви пропонуєте дитині сісти або лягти на килим, бажано з заплющеними очима, що допомагає розслабитися і не реагувати на зорові подразники, а зосередити свою увагу на джерело звуку.

Ігри та вправи на розвиток фонематичного сприймання

“Впіймай звук!”

Поясніть дитині, що ви будете вимовляти різні звуки, а їй потрібно буде плеснути в долоні - “впіймати звук”, коли вона почує певний звук. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного:

- звук [а] серед у, у, а, у;

- звук [а] серед о, а, і, о;

- звук [і] серед и, е, і, и;

- звук [с] серед л, н, с, п;

- звук [с] серед ш, ж, ч, с і т.д.

“Повтори!”

Запропонуйте дитині повторити за вами склади

- та-та-да - пі- пи - ат-от

- па-па-ба - мі-ми - ум-ом

- ка-ка-га - ді-ди - іт-ит

- ва-ва-фа - кі-ки - ек-єк

“Ланцюжок слів”

Запропонуйте дитині повторити за вами ряди слів, різних за значенням, але схожих за звуковим складом:

- мак, лак, так, бак;

- тачка, качка, дачка;

- сік, вік, тік, бік;

“Назви слово!”

Запропонуйте дитині вибрати серед інших слів, та назвати лише те, яке починається на певний звук:

- на звук [а] серед слів Аня, Оля, Ігор, осінь, айстра;

- на звук [і] серед слів іграшки, овочі, автобус, Іра;

- на звук [б] серед слів мак, банка, танк, бочка.

“Знайди спільний звук!”

Запропонуйте дитині визначити, який однаковий звук є в декількох різних словах. При вимовлянні слів чітко виділяйте даний звук силою голосу, наприклад: “о-о-о-осінь”, “о-о-о-окунь”, “о-о-о-овочі”

- Оля, осінь, овочі, окунь - [о]

- Сад, суп, сумка, ніс, лис - [с]

- Аня, агрус, акула, автобус - [а]

- Маша, мак, мама, сом - [м]

 

У всій системі логопедичної роботи з розвитку фонематичного сприймання найскладнішим є навчити дітей диференціювати фонеми. Цю роботу можна умовно по ділити на шість етапів:

1 етап — впізнавання немовленнєвих звуків;

2 етап — розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків, звукосполучень та слів.

3 етап — розрізнення слів, близьких за звуковим складом;

4 етап — диференціація складів;

5 етап — диференціація фонем;

6 етап — розвиток навичок звукового аналізу.

Етап 1. Розпізнавання немовленнєвих звуків

На цьому етапі в процесі спеціальних ігор та вправ у дітей розвивають навички впізнавати та розрізняти немовленнєві звуки.

Рухлива гра «Гучно — тихо»

Логопед призначає ведучого та пропонує йому заплющити очі. Потім ховає якусь іграшку (у шафу, за фіранку, за спину одного з дітей...) та пропонує ведучому знайти цю іграшку, орієнтуючись на силу ударів барабана. Якщо дитина підходить близько до того місця, де знаходиться іграшка, барабан б'є гучно, якщо віддаляється — барабан звучить тихо. Цю гру можна повторювати, використовуючи замість барабана, бубон, дзвоник, плескати в долоні, стукати молоточком по столу.

Дидактична гра «Де дзвіночок?»

Дитина заплющує очі, логопед тихенько стає осторонь від дитини (справа, зліва, позаду) та дзвенить у дзвіночок. Дитина не відкриваючи очі, повинна рукою показати напрямок, звідки лунає звук.

Ця гра має ще такий варіант. Діти стають у коло. Непомітно для ведучого, вони передають за спиною один одному дзвіночок. Ведучий повинен відгадати і показати, у кого за спиною дзвенів дзвіночок.

Етап 2. Розрізнення висоти, сили, тембру голосу

Протягом даного етапу  навчають дітей розрізняти висоту, силу і тембр голосу, орієнтуючись на однакові звуки, звукосполучення та слова.

Дидактична гра «Хто кличе?»

Діти по черзі називають ім'я ведучого, який стоїть до них спиною. Ведучий відгадує, хто його кличе. Потім гра ускладнюється і діти кличуть ведучого: «Ау!» То голосно, то тихо — в залежності від того, що скаже логопед: «Далеко пішли у ліс» або «Близько підійшли».

Рухлива гра «Відгадай, чий голосок»

Діти стають у коло. Одна дитина стоїть у центрі кола з зав'язаними очима і говорить:

Жабеня по доріжці

Скаче, витягнувши ніжки,

Побачило комара і закумкало:

КВА—КВА—КВА! ( відповідає хтось із дітей, що стоять у колі ).

Ведучий, який знаходиться в центрі кола, відгадує, яка дитина «кумкала».

Етап 3. Розрізнення слів, близьких за звуковим складом

Почати роботу рекомендують із слів, що відрізняються одним голосним звуком.

Дидактична вправа «Слухай уважно»

Логопед знайомить дітей з назвами парних картинок:

ДИМ — ДІМ

КИТ — КІТ

СУК — СІК

ЛИС — ЛІС

ШУБКА — ШИБКА

КУЛЯ — КОЛЯ

СЕЛО — САЛО

ГОРОХ — ГОРІХ

БАНТ — БИНТ

ГОЛКА — ГАЛКА — ГІЛКА

СИН — СОН

РУЧКА — РІЧКА

БУЛКА — БІЛКА

Логопед роздає картинки дітям. Далі запитує: «В кого кит, а в кого кіт? В кого голка, а в кого галка?». Діти піднімають відповідні картки.

Дидактична вправа «Знайди пару»

Логопед розставляє на дошці по одній картинці з кожної пари, другу картинку роздає дітям. Дітям треба знайти пару до своєї картинки, шукаючи ті назви картинок, які звучать схоже.

Дитяча гра «Де чий будинок?»

Логопед виставляє на дошці де кілька будиночків та пояснює, що в кожному з них мешкають предмети, назви малюнків яких схоже звучать. Перший малюнок у кожен будинок ставить логопед, діти розставляють інші малюнки. Наприклад, мешкати в будинку можуть такі групи предметів: «гірка — нірка — зірка», «листок — молоток — каток», «білка — гілка», «батон — вагон — дракон — балкон», «ворона — корона», «рак — мак — лак»...

Етап 4. Диференціація складів

На цьому етапі я навчаю дітей розрізняти склади. Але перед цим доцільно ввести поняття «склад».

Дидактична вправа «Скільки складів»

Логопед називає ряд складів та пропонує дітям сказати, скільки складів вони почули, або підняти відповідну цифру.

Дидактична вправа «Що зайве?»

Логопед називає ряд складів, наприклад: «НА-НА-НА-ПА». Діти визначають, який склад був зайвий — ( па ).

Потім складові ряди ускладнюються, наприклад: «НА-НО-НА», «КА-КА-ГА-КА», «ПА-БА-ПА-ПА».

Дидактична вправа «Відшукай свою картинку»

Логопед називає кожній дитині склад, наприклад: ма, мо, ми, му, ме. Далі пояснює, що дітям слід відшукати слово, яке починається на цей склад, який вони запам'ятали. Логопед називає слова, наголошуючи на першому складі: машина, морозиво, мило, муха, метелик.

Ця вправа також сприяє розвитку слухової уваги та пам'яті.

Ігри для розвитку складового аналізу слів

Дидактична гра «Весела подорож»

Три вагончики. Картинки з зображенням тварин. Діти поділяють назви тварин на склади та визначають, у якому вагончику хто поїде. Наприклад: кіт — у першому, сова — у другому, корова — у третьому.

Дидактична гра «Зберемо пелюстки»

Чотири квітки без пелюсток. В середині квіток 1, 2, 3, 4 квадратики. Пелюстки з картинками. Діти добирають пелюстки до квітів у залежності від кількості складів у словах, що зображені на пелюстках.

Дидактична гра «Вгадай слово»

Логопед виставляє да дошці картинки, а потім пропонує дітям відгадати, яку картинку загадав, плескаючи у долоні один, два, три або чотири рази, в залежності від кількості складів у слові, а діти намагаються відгадати, яке слово загадав логопед.

Етап 5. Диференціація фонем

Починати роботу по розрізненню фонем слід з диференціації голосних звуків.

На цьому етапі корисним та цікавим для дітей є використання картинок-символів.

        Для кращого запам´ятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу при заучуванні. Правильна організація повторень вимагає дотримування ряду умов, зокрема розподілу повторень у часі. Перші повторення мають бути інтенсивнішими, оскільки забування матеріалу на початку відбувається швидше, а пізніше темп повторень може бути вповільнений. Проте не варто здійснювати повторення надто часто, багато разів підряд, оскільки це викликає гальмування й утруднення під час утворення нервових зв´язків. 

       Для успіху в повторенні матеріалу треба урізноманітнити інформацію, активізувати пізнавальну діяльність особистості.

 Виховання ввічливості на особистому прикладі

 Чемна дитина радує не тільки батьків, але і всіх оточуючих. Однак не всім батькам вдається виховати ввічливу дитину, і на те є ряд об'єктивних причин.

Давайте розберемо основні правила і прийоми виховання ввічливості у дитини, починаючи з самого народження.

 Виховання на особистому прикладі. Всі дитячі проблеми починаються з дорослих, які оточують малюка - ця істина не є докором, але слугує настановою для всіх свідомих батьків: кожне ваше слово і дія дитина буде прагнути повторити. З цієї причини варто сконцентрувати свою увагу на наступних моментах:

ü    Не забувайте про ввічливі слова, які ми називаємо "чарівними": спасибі, будь ласка, вибач, смачного і так далі. Важливо застосовувати ці слова не тільки у сімейному колі, а й у всіх життєвих ситуаціях, особливо коли дитина поруч з вами і вчитися спілкуванню на вашому прикладі.

ü    Звертайте увагу дитини на ті випадки, коли віна забула сказати потрібне "чарівне" слово, так само як і не скупіться на похвалу, коли слова були використані правильно.

ü    Не обговорюйте слова і дії інших людей при дитині, так само як і його дії при інших людях. Усі розгляди - для спокійної домашньої обстановки.

Робота над помилками

 Незважаючи на всі старання, діти не отримують навички ввічливого спілкування відразу ж після першого позитивного прикладу. Малюки часто забувають сказати ввічливе слово або чинять опір чемній поведінці з особистих причин. Варто розрізняти принципово різні причини прояви неввічливості у дитини:

ü Емоційна втома або напруженість: у подібному стані не тільки дитині, але і дорослому не до ввічливості. Постарайтеся якомога швидше захистити дитину від зайвих подразників: вдома, у машині, в окремій кімнаті у гостях і так далі.

ü  Протест і нечемна поведінка: коли дитина свідомо чинить опір ситуації, що виникла, потрібно обов'язково розібратися у причинах протесту. Людина, по відношенню до якої дитина відмовляється проявити ввічливість, могла грубо поводитися з нею у минулому, про що вам поки невідомо.

 Поганий вплив і як з ним боротися

 Замість "чарівних" ввічливих слів ми часом чуємо від своїх дітей погані і лайливі висловлювання. Щоб захистити свою дитину від поганого впливу, слід врахувати 

три найважливіші аспекти: особистим прикладом показувати неприйняття до поганих слів і по можливості не використовувати їх при дитині, звести до мінімуму спілкування дитини з людьми, від яких вона може почути погані слова: у дворі або на секціях, не зосереджувати увагу малюка на поганих словах, випадково почутих де-небудь.

Поради для закріплення навичок

На закінчення нашого набору порад по вихованню ввічливої дитини наведемо кілька важливих пунктів, які допоможуть розвинути і закріпити правильну поведінку малюка:

ü Завжди пояснюйте дитині сенс "чарівних" слів: як "вибач" допомагає помиритися, як "дякую" і "будь ласка" допомагають отримати бажане, як "смачного" або "будь здоровий" піднімають настрій оточуючим. Малюк повинен розуміти сенс використовуваних слів, а не просто повторювати їх за дорослими.

ü Хваліть дитину за хорошу поведінку - це стане найкращим стимулом до повторення і закріплення важливих манер.

ü Разом читайте і розбирайте книги по дитячому етикету або казки, в яких герої ввічливі і винагороджуються за свою поведінку.

ü Моделюйте різні ситуації, щоб дитині було легше орієнтуватися у реальних подіях, коли вони відбудуться.