Консультація 

«Як вирішувати дитячі конфлікти?» 

(профілактика булінгу)

    Маленька дитина почувається центром всесвіту, сонцем, навколо якого рухаються планети батьків, старших братів і сестер та інших близьких дорослих. Проте рано чи пізно дитина йде до дитячого садка, де поруч з нею з’являються  інші «сонця», які так само вважають, що все має обертатися навколо них. Нерідко, аби відстояти власну унікальність, діти намагаються виділитися та показати, що вони «не такі як усі». Тоді й виникають конфлікти.

Чимало батьків не розуміє, що конфлікт між дітьми не деструктивне явище, а життєвий ресурс. Він допомагає дошкільникам навчитися вирішувати міжособистісні проблеми. Цілком природно, що кожна особистість, кожен малюк має отримати власний життєвий досвід. І вікові особливості відіграють у цьому важливу роль. Утім, багато батьків сприймають конфлікти між дітьми надто емоційно та надають їм суто негативного забарвлення.

    Так приміром, період трьох років можна назвати «чистим аркушем». Яку модель поведінки діти бачать перед очима таку і наслідують. Тому, батьки інколи не розуміють поведінки дітей «Ми цього не вчили», «Звідки він(-а) це почув (-ла), «У нашій сім’ї цього не говорять». Батьки мають усвідомити, що дитина почала спілкуватися з іншими. Вона спостерігає за тим, як спілкуються навколишні, тож цілком природно, що вона переймає спілкування оточуючих, тут і погані слова, і погана поведінка.

    Поступово, з віком дитина набуватиме власного поведінкового досвіду. Важливо, щоб батьки брали участь навіть у буденних справах дитини. І не прогледіли життєві події, під час яких дошкільник вперше стикається з конфліктними ситуаціями та несправедливістю.

  Погляди батьків та вихователів на непорозуміння дітей з однолітками відрізняються від того, як сприймають конфліктні ситуації самі дошкільники.

Нині у стрімкому ритмі побутових проблем дорослий не завжди встигає абстрагуватися та максимально безоцінно та спокійно вислухати дитину і почути її прохання чи скаргу.

Під час конфлікту, коли дитина посварилася з однолітками, коли хтось забрав лопатку чи машинку, стукнув по плечу, показав язика, поруч не було ні мами ні тата. І до моменту «розбору польотів» у свідомості дитини минає ціла вічність. А в цей час у душі малюка вирує цілий спектр переживань та очікувань. Хоч дорослі і думають що він ще маленький, нічого не тямить. Насправді дошкільники все розуміють і найголовніше – відчувають, та у них ще не сформувалися ті «психологічні фільтри», які дають змогу безпечно пропустити події, переживання крізь себе.

Як має вчинити дорослий?

  Потрібно читати та обговорювати казки, вірші, розповіді, що спрямовані на розвиток емпатії у дитини. Спільне читання дитячої літератури з близькими дорослими допомагає дитині пізнавати світ та моральні категорії, підвищує рівень емпатії. Це дає змогу не лише заповнити прогалини у знаннях, а й спільно з батьками  обговорити кожну розповідь. Своєчасне спостереження за тим, як дитина сприймає той чи інший твір, або розмірковує про поведінку персонажів, допомагає усунути гострі та болючі реакції на перші зіткнення з життєвими несправедливостями.

  Створіть «словник почуттів».  Ілюструйте вимовлене мімікою; це допомагає дітям краще зрозуміти ту чи іншу емоцію. Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей: «Подивися, цей хлопчик засмучений; він плаче, бо хтось забрав у нього його іграшку. Він хоче отримати її назад». Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов’язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.

  Установіть стандарти і введіть обмеження. У міру зростання й дорослішання дітей діліться з ними своїми переконаннями та цілями. Забезпечте право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Установіть основні правила вирішення розбіжностей. Визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки: «Розкидати іграшки не можна. Скажи мені, що сталось».

  Будьте гідним прикладом для наслідування. Скажіть дітям, що вони мають право відчувати себе, як вони тільки побажають, але при цьому повинні контролювати те, що роблять і як чинять. Розкажіть, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Якщо ви не хочете, щоб вона кричала, обзивала або принижувала інших, самі не дійте подібним чином.

 Заохочуйте використання мови як інструменту при вирішенні проблем. Попросіть дитину розповісти, чого вона хоче або чого потребує. Підкресліть важливість використання слів, а не сумнівних сопіння, кректання, поштовхів або ударів: «Якщо ти хочеш додаткову порцію, просто скажи мені про це».

  Допоможіть дітям конструктивно вгамовувати емоції. Допоможіть дітям правильно розуміти й називати свої емоції: «Схоже, ти дуже розгнівався. Так, це неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти першим. Плач не допоможе. Може, ти пограєш поки іншою іграшкою?».

   Покажіть дітям, як вирішувати проблеми без агресії. Зосередьтесь на поведінці та кінцевому результаті, а не на звинуваченнях та образах. Сімейні психологи й педагоги пропонують батькам використовувати фразу «Я відчуваю…» і навчити їй своїх дітей. Формат при цьому такий: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______». Наприклад: «Я відчуваю надмірне хвилювання, коли ти хапаєш книгу, тому що вона може порватись. Наступного разу, щоби перегорнути сторінку, поклич мене».

 Організуйте спільні й систематичні ігри дітей в доброзичливій обстановці. Ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і при цьому добре контрольовані дорослими, надають дітям виняткову можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти. Ваше завдання переконатись у тому, щоб у дітей було все необхідне для успішного соціального розвитку. Наприклад, чи достатньо в них іграшок, якими вони можуть ділитися з іншими дітьми без виникнення конфлікту? Чи допомагають іграшки розвивати співпрацю й почерговість (наприклад, для цієї мети добре підходять машинки, ляльки, кубики та інші види іграшок і настільних ігор)?

  Висловлюйтеся проти фізичної агресії й обзивання. Щоразу, коли виникає агресія, припиняйте її в зародку: «Я не дозволю тобі бити Дениса. І йому я теж ніколи не дозволю вдарити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити вашу проблему».

  Не вирішуйте проблеми замість дітей, краще ставте навідні запитання. Коли діти звертаються до вас про допомогу, не розділяйте їх, не ізолюйте один від одного на різних стільцях, не кажіть, що їм треба робити. Замість цього розповідайте їм про універсальні способи вирішення проблем. Дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення: «У чому проблема?», «Як ви пробували вирішити цю проблему?», «Як це допомогло?», «Що ще можна зробити?». Після «мозкового штурму» для пошуку можливих альтернатив разом проаналізуйте плюси й мінуси кожного рішення. Продумайте і здійсніть план виходу з конфлікту шляхом голосування або усної домовленості. Якщо проблема повторюється, поверніться до обговорення варіантів рішення.

  Запропонуйте зворотний зв’язок та оцінку. Прокоментуйте те продуктивне рішення проблеми, яке дітям удалось відшукати самостійно: «Я чула, ви зі Світланою посперечалися через червоний олівець. Ти зробила правильно, коли сказала, що як тільки помалюєш сама, відразу ж віддаси їй». Або: «Я чула, ти розлютився на Сашка за те, що він зруйнував твій будиночок з кубиків. Ти молодець, що зумів стриматись і контролювати свої емоції».

 Вивчіть з дитиною можливі способи вибачення. Після конфлікту більшість дітей продовжують грати один з одним. Але іноді вони потребують допомоги, не знаючи, як їм знову налагодити стосунки. Іноді дитині вистачає просто сказати «вибач», а іноді вона може обійняти свого маленького товариша, намалювати для нього малюнок або подарувати йому квітку. У цьому випадку важливі щирі вибачення, а не тільки слова «Я шкодую».

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«ГРА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ»

    У дошкільному віці у центр процесів розвитку потрапляє сюжетно-рольова гра. Цю діяльність дитини характеризує насамперед те, що в ній моделюються стосунки людей через прийняття на себе дитиною і здійснення різних «дорослих» ролей. Навіщо це потрібно? Візьмемо найпоширенішу і стару, як світ, дитячу гру в «доньки-матері». Дівчинка колише на руках ляльку, переповиває, поправляє ковдрочку, говорить їй ласкаві слова і знову носить ляльку на руках. От і вся гра. Що ж усе-таки робить дівчинка? Який тут справжній результат? За зовнішньою простотою дій дитини з лялькою ховається та гама емоцій і почуттів, на якій «світ тримається». Дівчинка «програє» почуття матері до своєї дитини; зовнішні ж дії з лялькою є символами і засобами організації її внутрішнього досвіду. 

    Тому в рольової гри немає і не може бути зовнішнього продукту — результату цієї діяльності. Її результат — у внутрішніх змінах самої дитини. Її продукт — емоційний досвід і здатність дитини утримувати специфічне, задане тією чи іншою роллю ставлення до дійсності. Це дуже важливо для психічного розвитку. Досить сказати, що здатність дітей до навчання за шкільним типом, що нас цікавить, немислима без розвиненої здатності стійко утримувати особливу роль і внутрішню позицію учня. Формується ж ця здатність значною мірою в рольовій грі.

     Однак треба мати на увазі, що роль учня, як вона існує в рольовій грі, і роль учня, що її приймають на себе учні школи, не одне й те саме. Рольова гра дітей у школу підпорядковується іншим законам, ніж реалізація рольових стосунків у навчальній діяльності школярів. Навчальна діяльність як нова провідна діяльність, що приходить на зміну рольовій грі, знаменує перехід дитини на новий віковий рівень.

Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що йдуть до школи, ускладнює їхнє навчання. Ігри допоможуть дітям адаптуватися до шкільного навчання.

      Для рольової гри характерним є підпорядкування правилу, пов'язаному з роллю, яку бере на себе дитина. Зв'язок правила з роллю у творчій грі органічний, правила визначаються основним змістом ролі й ускладнюються в міру розвитку й ускладнення цього змісту.

Рухливі ігри з правилами можна розподілити на 5 груп залежно від співвідношення сюжетно-рольового змісту і правил:

1. Імітаційно-процесуальні ігри й елементарні ігри-вправи.

2. Ігри-драматизації за визначеним сюжетом.

3. Ігри з нескладними правилами за сюжетом.

4. Ігри з правилами без сюжету.

5. Спортивні ігри та ігри-вправи з орієнтуванням на певні досягнення.

Четверта група ігор є провідною для дітей шестирічного віку; третя група ігор трохи поступається четвертій і популярна в дітей від трьох до семи років, тоді як друга група широко представлена в три-чотирирічному віці, а п'ята — тільки в семирічному, та й то незначною мірою.

   Якщо через неправильну організацію життя дітей у дитячих садках і школах у них не залишається часу для самостійної рольової гри, вони граються вдома, компенсуючи ці недоліки. Однак домашні ігри мають обмежене значення і не можуть замінити колективну гру. У домашніх умовах часто єдиним товаришем у грі є лялька, а коло стосунків, що можуть бути відтворені тільки за допомогою ляльки, відносно обмежене. І зовсім інша справа — рольова гра в групі дітей з
невичерпними можливостями відтворення будь-яких стосунків і зв'язків, у котрі вступають люди в реальному житті.

Гра і розвиток довільної поведінки.

У грі відбувається істотна перебудова поведінки дитини — вона стає довільною.

     Під час виконання ролі зразок поведінки, що міститься в ній, стає одночасно еталоном, з яким дитина сама порівнює свою поведінку і контролює її (тобто вона виконує ніби дві функції: грає свою роль і контролює свою поведінку).

    Довільна поведінка характеризується не тільки наявністю зразка, але й наявністю контролю над його виконанням. Таким чином, під час виконання ролі виникає своєрідне роздвоєння, тобто рефлексія. Звичайно, це ще не свідомий контроль. Уся гра перебуває під владою привабливої думки і забарвлена афективним ставленням, але в ній уже містяться всі основні компоненти довільної поведінки. Функція контролю ще дуже слабка і часто потребує підтримки з боку учасників гри, однак значення гри й у тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки.

     Через те, що зміст ролей головним чином зосереджений навколо норм стосунків між людьми, у грі дитина ніби переходить у розвинений світ вищих форм людської діяльності, правил людських взаємин. Норми, що лежать в основі людських взаємин, стають завдяки грі джерелом розвитку моралі самої дитини.

    Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для розвитку самостійності, і для багато чого іншого.

    У грі дитина оцінює людські стосунки, виявляє, що вони мають певну ієрархію підпорядкування, керування і виконання. Граючись, малюк вчиться осмислено орієнтуватися в переживаннях, оцінювати їх, і завдяки цьому в нього виникає нове ставлення до самого себе, формується самооцінка. У грі виховується колективізм, уміння і бажання працювати разом, допомагати іншому.

    Дуже важливо, що діти вільно оперують знаннями, уміннями, необхідними в ігровій ситуації. Погляньте на дівчинку, що грає в «доньки-матері». Вона і шиє, і пере, і обід готує, і ходить у магазин за покупками, і «виховує» своїх ляльок, тобто уявляє реальну ситуацію і діє в ній. Гра створює сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини.

У грі старшого дошкільника ще мало імпровізації, він, скоріше, копіює доросле чи своє життя, переносить його в гру, але чим старшою стає дитина, тим більше в грі виявляється власне ставлення до того, що відбувається, тим більше тут вигадки, імпровізації. Усе це показує, що фа на початкових етапах навчання — дієва ефективна методика.

Особливості проведення сюжетно-рольових ігор з дітьми шестирічного віку.

    Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що приходять до школи, ускладнює їхнє навчання. Ми пропонуємо деякі сюжетно-рольові
ігри й окремі ігрові методики, застосування яких на уроці сприятиме розвитку довільної поведінки у першокласників. Ці ігри та методи допоможуть учителю налагодити дисципліну на уроці, а дітям дозволять легше засвоїти усну лічбу і звуковий аналіз слова, що лежить в основі навчання школярів.

    Сюжетно-рольові ігри необхідно вплітати у процес навчання як шестирічок, так і дітей семирічного віку, що мають низький рівень розвитку довільності, тому що ще не досягли такого рівня психічного розвитку, за якого з'являється навчальна мотивація, мотивація досягнення, внутрішня позиція школяра, що дозволяє дитині взяти на себе роль учня і виконувати усі поставлені вимоги. А поки усього цього в дитини ще немає, то її неможливо навчати звичайним способом, оскільки вона не залучається до процесу навчання.

    Гра в такому випадку виступає в якості адекватної для таких дітей форми навчання, оскільки створює необхідну мотивацію засвоєння різних умінь. Усередині гри ефективно розвиватиметься сфера потреб школяра, довільність, інтелект. У міру розвитку дітей у процес навчання можна вводити усе більше й більше звичайних навчальних завдань.

Ігри для розвитку мілкої моторики руки. 

     Розвивати в дітей мілку моторику руки необхідно для красивого почерку. З цією метою дитині пропонують малювати різні бордюри, перемальовувати геометричні фігури, штрихувати їх тощо. Якщо в дитини немає навчальної мотивації, то вона не буде довго і старанно виконувати запропоновані завдання.
У цьому випадку знову-таки може допомогти ігрова мотивація.

Дітям можна запропонувати пограти в художників чарівників, під ручкою чи олівцем яких усе оживає, тому вони можуть допомогти героям якогось оповідання чи казки. 

Ігри, що сприяють засвоєнню звукового аналізу слів.

Як свідчить практика, у багатьох дітей виникають проблеми у цьому виді діяльності.

     Гра полягає в наступному. Дітям пропонують стати добрими  чарівниками і вирушити в країну слів, звідкіля надійшов лист із проханням виручити слова, які зачаклував у своєму замку злий чаклун. Звільнити слова можна тільки за умови, якщо добрий чарівник правильно визначить звуковий склад слова, який можна «угадувати» до трьох разів. Якщо і з третього разу слово не буде розчакловане, тобто не буде визначений його звуковий склад, то воно залишається в замку, якщо ж звуковий аналіз буде зроблений правильно, то слово може утекти з замку. Потім дорослий описує замок, у якому нудяться зачакловані слова, і говорить, що дорога до нього зараз вільна, тому  що злий чаклун кудись пішов. «Ми входимо до першої кімнати, — і бачимо в ній слова (дає якісь слова). Спробуймо їх звільнити. Тільки треба поквапитися, поки не повернувся чаклун». Гра має проводитися емоційно: дорослий разом з дитиною радіє з приводу кожного звільненого слова і засмучується через невдачі доброго чарівника.

 

«РОЛЬ РОДИНИ В МУЗИЧНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ»

Сім'я є найважливішим середовищем формування та розвитку особистості: тут дитина народжується, зростає, пізнає світ, соціалізується. Саме в родині розвиваються її почуття, закладаються моральні цінності, формується фізичне та психічне здоров'я.

Мистецтво, художня культура в її найкращих зразках допомагають встановити надійні емоційні контакти між поколіннями.

Спільні захоплення батьків і дітей можуть мати характер ігрової, пізнавальної чи трудової діяльності. Ефективним засобом покращення взаєморозуміння та підтримки, консолідації зусиль, спрямованих на створення сприятливих умов для виховання дошкільнят, виступають спільні заходи дошкільного закладу та ро­дин вихованців, що мають на меті зміцнити сім'ю, урізноманітнити її життя, зменшити дефіцит соціальних зв'язків та спілкування дорослих з дітьми в сім'ї та поза нею.

Прикро констатувати той факт, що сьогодні батьки приділяють вихованню дітей недостатню увагу, а роль домашнього вихователя здебільшого виконує телевізор. Мультфільми, фільми й різноманітні шоу, які переглядає малеча вдома, часто-густо не несуть виховної ідеї, ба навіть завдають шкоди розумовому та психічному розвитку дитини. І навіть найдорожчі іграшки та речі не навчать її ввічливості, чуйності, працьовитості, не прищеплять здатність розуміти й цінувати прекрасне. Сьогодні почасти втрачена можливість постійного спілкування дитини зі старшими членами родини, особливо з дідом та бабусею, які здебільшого живуть окремо й не можуть виховувати онуків, розповідати їм казки, співати народних пісень. Та й з материнських вуст сучасні діти лише зрідка чують народну потішку чи колискову. Молоді батьки недооцінюють величезне виховне та пізнавальне значення музичного мистецтва.

Музика — це відтворення людських почуттів у їх становленні та розвитку, найтонших відтінків радості й суму, в їх зіткненнях та перетвореннях. Вона здатна на такі глибокі узагальнення емоційного життя людини, яких немає в жодному іншому виді мистецтва, й містить у собі багатющий розвивальний потенціал. Провідною її роллю є емоційний розвиток дитини. Батьки співають колискові, втішаючи своїх малюків, а ті співають їх лялькам. Водночас заспокійлива музика — це не обов'язково пісні. Матері всіх часів і народів здавна мугикали своїм дітям найпростішу мелодію, що складається з двох звуків. Спільне з дорослим слухання музики та обговорення почуттів, які вона викликала, заохочує до обміну думками про власні емоції. Діти, знаємо, є природженими танцюристами. Якщо дати їм змогу вільно реагувати на веселу музику, вони охоче вигадуватимуть різноманітні танцювальні рухи для вияву своїх почуттів.

Взаємозв'язок між усіма аспектами впливу музики на дітей відбувається у різних видах і формах музичної діяльності. Емоційний відгук і розвинутий музичний слух дають змогу відгукнутися на добрі почуття і вчинки, активізують розумову діяльність і, постійно вдосконалюючи рухи, розвивають фізично.

На думку дослідників, саме завдяки музичному слуху та чуттю ритму дитина в перші роки життя сприймає мову людей, які її оточують. Схоплюючи в ній ритмічні елементи, малюк із загальної мішанини звуків виокремлює слова й відтак усього за кілька місяців накопичує в пам'яті тисячі слів як ритмічно, звуковисотно та інтонаційно організовані звукові фрагменти. Певні їх композиції, на радість батькам, несподівано перетворюються на фрази, які зворушливо лепече маля. Зазначено також тісний зв'язок лепету з рухами: дитина ритмічно змахує руками, стрибає, постукує іграшкою, вигукуючи при цьому склади в руховому ритмі, але щойно рухи припиняються, вона замовкає. Уміння адекватно відтворювати різноманітні ритми сприяє правильному відтворенню ритмічного малюнка слів, їхньої складової структури, пришвидшує розвиток інших лінгвістичних здібностей, зокрема словотворення. Чуття ритму, або ритмічна здатність, у психічному розвитку дитини є новоутворенням універсального типу. З розвитком цього чуття якісно змінюються складові психіки малюка, необхідні для різних видів діяльності та поведінки загалом.

При  народженні кожна дитина має тонкий музичний слух і добре відчуття ритму. Втім, якщо ці здібності не розви­вати, з часом вони згасають. На думку дослідників, саме завдяки музичному слуху та відчуттю ритму малюки здатні сприймати мовлення людей. Із суцільної мішанини звуків вони з часом почи­нають виокремлювати слова, упізнаючи їхні ритмічні схеми. Усьо­го за кілька місяців у пам’яті малюків накопичуються сотні слів: ритмічно-звуковисотно-інтонаційно організованих звукових еле­ментів.

Малюки ростуть, йдуть до дитячого садка. У цей час розвивати їхні розумові здібності, збагачувати палітру емоційності, зміцнюва­ти духовне та психічне здоров'я та навіть формувати теплі, довірли­ві стосунки з однолітками, педагогами та батьками можна за допо­могою свідомого навчання музики.

Дошкільні роки — це час найбільшого нагромадження музичних вражень, інтенсивного розвитку музичного сприйняття. Дитина ознайомлюється зі світом музики, охоче долучається до музичної діяльності, їй цікаві заняття, пов'язані з музикою, коли вони добре організовані (співи, танці, ігри).

Успіх музичного виховання, здійснюваного в дошкільному закладі, чимало залежить від того, як організоване виховання в родині. Саме в сім'ї, у її традиціях криються джерела музичного обдарування дитини — вони ще не прокинулись, але чекають відчутного і своєчасного дотику до них.  У сім'ї завершується процес закріплення набутого дитиною в дошкільному закладі. Це означає, що за формування дитячого художнього смаку, музичних навичок, як і за формування особистості дитини, відповідальні вихователь, музичний керівник і батьки. 

Одним із пріоритетних напрямків  дошкільного закладу в роботі з батьками щодо здійснення музичного виховання є також залучення їх до активної участі в заходах, (у фестивалях родинної творчості, ярмарках, спільних екскурсіях, гуморинах, театралізованих дійствах, посиденьках, вечорницях, відвідинах цікавих особистостей), формування в них приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників, ознайомлення з кращим сімейним досвідом, у ході якого талановиті батьки викладають свою педагогічну позицію, ознайомлюють інших з ефективними методами музичного розвитку дітей.

Музичний керівник є лише помічником у ви­хованні дитини, яка вчиться, насамперед, у батьків — бо вони є пер­винною основою її знань, свідомості та буття. Тож запорукою успі­ху у вихованні дітей є співпраця педагогів та батьків.

Отже, батьки мають спонука­ти своїх дітей до музичної твор­чості, брати разом з ними участь у різних творчих заходах, влашто­вувати родинні свята, вечори роз­ваг, створювати імпровізовані оркестри. Якщо дитина захотіла влаштувати самодіяльний концерт удома — батькам варто натхненно підтримати цю ідею.

Відвідуйте разом з дитиною концерти, театральні вистави, переглядати дитячі телепередачі, які сприяють наповненню духовного світу дитини, розширенню її світогляду, ознайомленню з традиціями, святами, казками укра­їнського народу.

Проте найліпшим прикладом для своїх дітей є самі батьки. Музика має великий вплив на формування свідомості дитини, її духовного світу, сприймання навколишнього світу. Будь-яке му­зичне спілкування з дитиною слід будувати на спільній діяльності, партнерстві, де ведучий — дорослий, а партнер-учасник — дитина.

Любов до музики, прищеплена в дитинстві, може стати міцною основою подальших досягнень та успіхів дитини. Раннє навчання музики відкриває широкий шлях до інтенсивного розвитку сен­сорних здібностей, створює надійний фундамент для становлення й подальшого розвитку всіх пізнавальних процесів, гармонійного поєднання емоційного і раціонального, духовного життя людини у майбутньому.

 

 Ігровий простір дитини: закони розвитку дитячої гри

Ігрова діяльність є найдоступнішою для дитини дошкільного віку, оскільки відповідає її психічним і фізичним можливостям. Вона сприяє розвитку інтересів і здібностей дітей, вихованню позитивних якостей, допомагає розширити, поглибити й уточнити уявлення про навколишній світ, про явища природи, ознайомитися з різними властивостями предметів. Гра викликає радісні переживання, бадьорий настрій, що є запорукою доброго здоров’я. У процесі гри діти активно і творчо засвоюють правила та норми поведінки людей, їхнє ставлення до праці, одне до одного. Колективні ігри зближують дітей, зміцнюють їхню дружбу. Гра сприяє сильним емоційним та естетичним переживанням, тому є одним із засобів естетичного розвитку.

На відміну від дорослих, діти намагаються відстоювати своє право на вільний час для улюбленої гри. Кожен з нас, пригадуючи свої дитячі роки, пам'ятає, як було добре грати з друзями у дворі в різні цікаві ігри.

Звичайно, зараз інші часи, інший темп життя і усе це потребує від нас і наших дітей відповідності запитам сучасного суспільства. Протягом дитинства малюки повинні не лише набути знань, умінь та навичок, а й зберегти фізичне, психічне здоров'я, набути морального імунітету, щоб витримати шалений ритм сучасного життя.

На сучасному етапі відбуваються зміни процесу набуття ігрового досвіду, який раніше передавався від старших дітей молодшим у спільних іграх. Сьогодні дорослий відіграє провідну роль у процесі передачі ігрового досвіду дітям. Безсумнівно, треба всіляко підтримувати дитячі ігри, спрямовані на розвиток дитини, адже у грі розвивається все те, що буде потрібно їй у дорослому житті.

У таких іграх не лише проявляються та розвиваються новоутворення дошкільного дитинства, а й відбувається засвоєння форм спілкування з однолітками.

Відомо, що дитина, яка не грає, перестає бути дитиною. І якщо зробити екскурс у минуле й простежити на прикладі історію гри, ми зрозуміємо, що розвиток суспільства та новітніх технологій завжди був пов'язаний з ускладненням іграшки та появою нових форм дитячої гри. Що вище щабель розвитку цивілізації, то складніше іграшка й більш розгорнута ігрова діяльність дитини, яка завжди була джерелом культури.

Творча гра завжди виникає за бажанням дитини, але ми не завжди прислуховуємося до бажань наших дітей та не враховуємо їхніх інтересів У процесі гонитви за найкращим майбутнім забуваємо, що дитинство — найкраща пора в житті людини, бо тут царює гра.

А хіба сьогодні малюк не заслуговує на яскраві спогади про дитинство? Чи наші діти будуть згадувати своє дитинство як постійне навчання, заучування, переписування зошитів? Чи дадуть сьогоднішні — дбайливі, ніжні, лагідні, розумні, поважні батьки — своїй улюбленій малечі право на щасливе дитинство, у якому належне місце займатиме гра?

У процесі ігрової діяльності дитина опановує ігрові навички, які спрямовані на досягнення результату — отримання емоційних пізнавальних та інших надбань. Малюка цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри та спілкування з однолітками. Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії.

Так, становлення партнерської взаємодії в дошкільному дитинстві розуміється нами як процес розвитку нових форм спілкування, що характеризується переходом від дії до взаємодії, від відчуття до співчуття, від сприйняття до прийняття, від управління до спільного планування.

Процес зародження самодіяльних ігор починається в ранньому дитинстві, з ігор - “розваг” ( Сорока — ворона”, “Кую — кую ніжку” та інш.). У таких іграх дитина отримує позитивні емоції від взаємодії з близькими дорослими.

Продовжується у молодшому дошкільному віці і характеризується зародженням “відображувальних” ігор, у процесі яких малюк навчається “приміряти на себе” образи навколишнього предметного світу, вивчає характерні якості предметів.

Поступово дитина вчиться зосереджуватися на предметних діях з іграшками. На цьому етапі іграшка виконує важливу роль — визначає сюжет і характер дії.

Завдання дорослого на етапі зародження ігрової діяльності полягає в тому, щоб проявляти емоційну зацікавленість до спільних з з дітьми ігор, використовувати сюжетні іграшки залежно від віку дитини. У ранньому дитинстві дорослий виступає як організатор та ініціатор гри, навчає дитину діяти з предметами в процесі спільної діяльності. Так, роль дорослого полягає насамперед в організації предметно-ігрового середовища, у його зміні й відновленні, стимулюванні дітей до рольової поведінки.

Діти четвертого року життя вже готові грати разом з однолітками. Керування грою на цьому етапі розвитку спільної гри здійснюється через доповнення сюжетних іграшок рольовою атрибутикою, що полегшує вибір і прийняття ролі в спільній грі, збагачує ігрові образи, які складають зміст ролі; внесення дорослими в одноманітно повторюваний сюжет гри “ключових” іграшок, які провокують самостійну зміну сюжетних ліній. На цьому етапі дорослий допомагає у вирішенні конфліктних ситуацій з приводу об'єднання індивідуальних ігрових задумів.

Розвиток гри також залежить від того, чи сформовані в дітей навички спільної діяльності. Дитині потрібно не лише усвідомити свій задум, а й зрозуміти задум партнера. У спільній грі виникають ситуації, коли уявлення партнерів про розвиток сюжетної лінії розходиться або учасники гри прагнуть до реалізації ролей, за змістом не пов'язаних між собою. У цьому разі успіх продовження спільної гри залежить від уміння запропонувати партнерові сюжетну подію, що поєднає за змістом ці ролі, або ж добудувати, послідовно продовжити розвиток сюжетної події, що запропонував партнер.

Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії, й на кожному етапі роль дорослого визначається потребами дитини. Дорослий повинен пам'ятати, що його допомога не може порушувати природності дитячої гри, має бути опосередкованою.