ДОПОМОГА ДИТИНІ АДАПТУВАТИСЯ ДО ШКОЛи

У перші дні в школі завжди здається, що буде досить важко. Адаптація може бути складною і ваша дитина може пройти через періоди тривоги. І зовсім не має значення, скільки їй років, тому що ми по різному проявляємо свої почуття: першачки можуть плакати, старші теж можуть відчувати себе невпевнено від невизначеності. Пригадайте себе, коли ви збираєтесь на перше побачення, чи на першу співбесіду, ви не знаєте, що на вас очікує, і це викликає тривогу, страх чи інші стани. Але ви здатні допомогти і собі, і своїй дитині, адже у вашому арсеналі уже є певні інструменти досвіду, котрі ви можете передати і навчити інших. Ви бачите свою дитину, розумієте, що школа – це багато хорошого. Та навіть знаючи це, ми розуміємо, що процес адаптації може бути складним.                                                                                             

ПОРАДИ : ЯК АДАПТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ

Тому кілька порад стосовно того, як дитині пристосуватися до школи.
1. Візит до школи заздалегідь.
Щоб ви могли познайомитись та поспілкуватись з учителями. А ще краще – з учнями школи, запитати їх про те, як їм навчатися тут, що подобається, а що хотілося б змінити. Таким чином, ви зможете побачити, чи буде вашій дитині комфортно та безпечно в цьому середовищі.
2. Переваги та правила школи
Перед тим, як відвідати нову школу, поговорити та разом з дитиною спланувати свій похід. Розповісти про школу з оптимізмом і вірою в те, що там дитині буде добре. Пояснити, що дасть школа дитині (знання, нові друзі та інші позитивні речі). Познайомити з правилами в школі
Таким чином, ваша дитина зможе уявити себе там і краще впоратись з різними ситуаціями.
3. «Курси».
Якщо школа пропонує підготовку до першого класу – обов’язково варто використати цю можливість з метою знайомства дитини і з учителем, і з приміщення школи (класи, роздягальня, туалет, спортивний майданчик).
Так ви зможете всюди супроводжувати дитину, бути поруч і надавати потрібну підтримуку та безпеку.
Якщо підготовки нема, ви можете самі разом з дитиною організувати знайомство з усіма куточками школи.
А ще чудово працює рольова гра «Школа». Можна з дитиною грати в школу.
4. Пунктуальність.
В перший період приходити по дитину завчасно, до закінчення занять, щоб дитина бачила, що на неї чекають і не відчувала себе покинутою.
5. Розставання – не драма.
Важливо, аби самі батьки були готові відпустити дитину легко і з радістю. Якщо, наприклад, мамі самій важко, вона відчуває тривогу, то дитина буде зчитувати стан тривоги, як би ви це не приховували.
6. Бути сміливчиком!
Навчити дитину звертатись за допомогою до вчителя, задавати питання.
7. Прислухайтесь, приглядайтесь…
Важливо цікавитись і класом, запитувати про однокласників, з ким дитині легко дружити, хто їй не подобається і чому. Прислухайтесь до того, про що говорить дитина.
8. Стоп критиці!
Якщо дитина повільна, робить помилки, щось забула, розбила абощо – критика лише ускладнить ситуацію. Крім того, варто враховувати і темперамент (швидкість нервових процесів). Живчикам важко сидіти довго і зосереджуватись на одній діяльності, повільним важко звикнути до нового ритму.
9. Порівняння.
У жодному разі не порівнюйте свою дитину з іншими. Порівняти можна лише сьогоднішнє досягнення з попередніми.
10. Заради винагороди.
Винагородою має стати високий рівень знань, корисні навички, досвід, мудрість, впевненість дитини та інші речі, котрі вона здобуде в школі, та завдяки чому почуватиме себе щасливою людиною. Це справжня винагорода – внутрішня мотивація, а не гроші й подарунки.

Важкості дитячого життя не легші за важкості дорослих. Іноді непорозуміння з однокласником може виявитись складнішим випробуванням для дитини, ніж будь яка не виправна, на думку дорослих, ситуація.
Я щиро бажаю вам швидкої та радісної адаптації, а учителі та психологи вам допоможуть!

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
• вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, її знання – це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

Світогляд дитини – це те, що вона:

• знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
• знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
• знає про світ;
• полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, оповідання, письменники, художники, композитори);
• знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
• знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти називати звуки, з яких складається слово.

Ігри, у які Ви можете пограти з дітьми

1. “Жуки”

– Ось жуки розправили крила і полетіли: “ж-ж-ж”. (Діти бігають по кімнаті.)

– Яку пісеньку співає жук? – запитує дорослий.

– “Ж-ж-ж”, – відповідають діти.

– Давайте скажемо слово “жук” так, щоб почути пісеньку – “ж-ж-ж”. (Діти охоче повторюють слово, “гудять”, вслуховуються в пісеньку жука.)

– А давайте послухаємо, чи є пісенька жука в інших словах? Ж-ж-журавель.

– Є!

– А в слові нож-ж-жиці? Ж-жайворонок? (Є.)

– Метелик? Чи співає в цьому слові жук свою пісеньку? (Ні.)

“З” – політ комара (протягування);

“Ш” – шелест листочків;

“П” – пихтіння їжака (швидке повторення);

“Р” – працює мотор.

2. “Скільки звуків? На якому місці?“

Матеріал: картка із зображенням будинку.

– Давай будемо шукати звуки. Скажи слово “дім” так, щоб я почула в ньому перший звук. Закриємо першу клітинку фішкою (білою, жовтою).

3. “Хто уважніший”

– Тепер я називатиму звуки, а ти зніматимеш його зі схеми. Подивимось, який ти уважний. Прибери, будь-ласка, звук “д”.

4. Вправи на розвиток дрібної моторики руки та зорово-рухових координацій.

1.     Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).

2.     Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіуса обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшенням (обведення за внутрішнім контуром).

3.     Вирізання фігури з паперу за контуром (плавно, не відриваючи ножиці від паперу).

4.     Розфарбовування й штрихування (потрібно цьому заняттю надати загального ігрового мотиву, щоб дітям було цікаво).

5.     Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо).

6.     Конструювання та робота з мозаїкою.

7.     Освоєння ремесел (шиття, вишивання, в’язання, плетіння, робота з намистом тощо).

5. Ігри та вправи на розвиток загальної моторики (сили, спритності, координації рухів).

1.     Ігри з м’ячем (найрізноманітніші).

2.     Ігри з резинкою.

3.     Ігри на зразок “Дзеркала”: дзеркальне копіювання поз і рухів ведучого (роль ведучого може бути передана дитині, яка самостійно придумує рухи).

4.     Ігри типу “Тир”: влучити в ціль різними предметами (м’ячем, стрілами, кільцями тощо).

5.     Комплекс найрізноманітніших спортивних та фізичних вправ.

6.     Заняття танцями (або підготовка до них – ритміка).

7.     Аеробіка (виконання фізичних вправ під ритмічну музику).

6. “Пантоміма”

Ця гра розвиває уяву і творчі здібності. Попросіть дитину жестами, мімікою, звуками зобразити якийсь предмет (потяг, машину, чайник, літак) чи якусь дію (малювання плавання, вмивання).

Якщо з першого разу не виходить, покажіть самі, як це треба робити. Пограйте у “відгадайку”: дитина відгадує, що ви зображуєте, а потім навпаки – ви маєте здогадатися, що показує дитина. Намагайтеся придумати кумедні варіанти.

7. “Чарівна палітра”

Змішуючи фарби під час малювання, можна отримувати різні відтінки кольорів. Дитина може зобразити небо на світанку за допомогою синьої та білої фарб. Розмішувати синю фарбу треба на палітрі або тарілці, поступово додаючи білила та наносячи мазки на аркуш паперу. Чим більше відтінків, тим краще. Головне – щоб відтінки змінювалися якомога рівномірніше. Потім можна переходити до інших завдань (відтінки відрізняються за кольоровим фоном). Запропонуйте дитині намалювати захід сонця (перехід від жовтогарячого до червоного).

8. “Здогадайся, що приховано”

У цій грі дитина повинна вміти уявляти предмети за їх словесним описом та описувати різні предмети.

Заховайте якусь іграшку та опишіть дитині її зовнішній вигляд, наприклад: “Жовтого кольору, дзьоб гострий” (курча). Якщо дитина здогадається, відайте їй іграшку. Потім дитина ховає предмет і описує його. Гру можна урізноманітнити, ховаючи предмети у “чарівну торбинку” та пропонуючи дитині, після того як вона відгадає, знайти заданий предмет, намацавши його рукою серед інших.

9. “Чого на світі не буває?“

Гра на розвиток уяви, творчого мислення. Запропонуйте дитині намалювати те, чого не буває. Попросіть її розповісти, що вона намалювала. Гра пройде веселіше, якщо ви теж візьмете участь у малюванні.

10. “Назви сусідів”

Гра на розвиток навичок лічби.

У грі можуть брати участь двоє або більше дітей. Гравці стають у коло, один бере м’яч. Він кидає м’яч партнеру, називаючи число від одного до десяти. Той, хто піймав м’яч, повинен назвати сусідні числа (на одне більше та на одне менше від названого. Після цього він називає своє число і кидає м’яч далі).

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ

для батьків

«ВПЛИВ МУЗИКИ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ»

Гармонійне сполучення розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного відношення до життя і мистецтва - необхідні умови формування цілісної особистості. Досягненню цієї високої мети багато в чому сприяє і правильна організація музичного виховання дітей в дитячому садочку. Естетичне виховання спрямоване на розвиток здібностей дошкільників сприймати, почувати і розуміти прекрасне, відчувати гарне і погане, творчо і самостійно діяти, залучаючись тим самим до різних видів художньої діяльності. Одним з яскравих засобів естетичного виховання є музика. Щоб вона виконувала цю важливу функцію, треба розвивати в дитини загальну музикальність. Які ж основні ознаки загальної музикальності?

Перша ознака музикальності - здатність відчувати характер, настрій музичного твору, виявляти емоційне відношення, розуміти музичний образ. Музика хвилює маленького слухача, викликає відповідні реакції, знайомить з життєвими явищами, народжує асоціації. Ритмічне звучання маршу викликає в нього радість, підйом, іноді змушує сумувати. Почувши по радіо сумну пісню у виконанні дорослого, хлопчик сказав: "Дядько про своє горе співає". Виходить, він відчув настрій пісні, що передає душевний стан людини.

Друга ознака музикальності - здатність вслухуватися, порівнювати, оцінювати найбільш яскраві і зрозумілі музичні явища. Це вимагає елементарної музично - слухової культури, довільної слухової уваги, спрямованої на ті або інші засоби виразності. Наприклад, діти порівнюють найпростіші властивості музичних звуків (високі і низькі, темброве звучання рояля і скрипки і т.д. ), розрізняють найпростішу структуру музичного твору (куплет пісні і приспів, три частини в п'єсі і т.д. ), відзначають виразність контрастних художніх образів (ласкавий, протяжливий характер куплету й енергійний, рухливий - приспіву). Поступово накопичується запас улюблених творів, що діти з великим бажанням слухають і виконують, закладаються первісні основи музичного смаку.

Третя ознака музикальності - прояв творчого відношення до музики. Слухаючи її, дитина по-своєму уявляє художній образ, передаючи його в співі, грі, танці. Наприклад, кожний шукає виразні рухи, характерні для клишоногого ведмедика, стрибаючих зайчиків, полохливих горобчиків і т.д. Знайомі танцювальні рухи застосовуються в нових комбінаціях і варіантах. Діти імпровізують найпростіші співаночки та мелодії.

 

З розвитком загальної музикальності в малят з'являється емоційне відношення до музики, удосконалюється слух, народжується творча уява. Переживання дітей здобувають своєрідну естетичну забарвленість.

Музика, безпосередньо впливаючи на почуття дитини, формує також його моральні якості. Вплив музики буває часом більш сильним, чим бесіди або вказівки. Знайомлячи дітей з добутками різного емоційно-образного змісту, ми спонукуємо їх до співпереживання.

Пісні про Україну, про рідну природу, про рідне місто будять почуття любові до нашої Батьківщини. Хороводи, пісні, танці різних народів викликають інтерес до їх звичаїв, виховують інтернаціональні почуття. Жанрове багатство музики допомагає сприйняти героїчні образи і ліричний настрій, веселий гумор і жартівливі танцювальні мелодії. Різноманітні почуття, що виникають при сприйнятті музики, збагачують переживання дітей, їхній духовний світ.

Рішенню виховних задач багато в чому сприяють колективний спів, танці, ігри, коли діти охоплені загальними переживаннями. Спів вимагає від дітей єдиних зусиль. Співаючий неточно заважає гарному звучанню, виконанню, і це сприймається усіма як невдача. Загальні переживання створюють доброчинний ґрунт для індивідуального розвитку. Приклад товаришів, загальна наснага, радість виконання активізують боязких, нерішучих. Для розпещеного увагою, зайво самовпевненого успішний виступ інших дітей служить відомим гальмом негативних проявів. Такій дитині можна запропонувати допомогти товаришам, виховуючи тим самим скромність і одночасно розвиваючи його індивідуальні здібності.

Заняття музикою впливають на загальну культуру поводження дошкільника. Чергування різних завдань, видів діяльності (співу, слухання музики, гри на дитячих інструментах, рухів під музику) вимагає від дітей уваги, кмітливості, швидкості реакції, організованості, прояву вольових зусиль: виконуючи пісню, вчасно почати і закінчити її; у танцях, іграх уміти діяти, підкоряючись музиці, утримуючись від імпульсивного бажання швидше побігти, когось перегнати. Усе це удосконалює гальмові процеси, виховує волю.

Таким чином, музична діяльність створює необхідні умови для формування моральних якостей особистості дитини, закладає первісні основи загальної культури майбутньої людини.

Сприйняття музики тісно пов'язано з розумовими процесами, тобто вимагає уваги, спостережливості, кмітливості.

 

Діти прислухаються до звучання, порівнюють звуки подібні та різні, знайомляться з їх виразним звучанням, відзначають характерні риси художніх образів, вчаться розрізняти структуру музичних творів. Відповідаючи на запитання музичного керівника, дитина робить перші узагальнення і порівняння: визначає загальний характер п'єси, зауважує, що літературний текст пісні яскраво виражений музичними засобами. Ці перші спроби естетичної оцінки вимагають активної розумової діяльності і направляються педагогом. Як і інші види мистецтва, музика має пізнавальне значення. У ній відбиті життєві явища, що збагачують дошкільників новими враженнями.

Розвиваючи дитину естетично і розумово, необхідно всіляко підтримувати незначні творчі прояви, що активізують сприйняття і емоційні враження, будять фантазію й уяву.

Коли дорослий ставить перед дитиною творчі завдання, то виникає пошукова діяльність, що вимагає розумової активності. Наприклад, у співі дитина імпровізує, створює свій варіант мелодії, намагається знайти відповідність літературного тексту виразним інтонаціям.

У музично-ритмічній діяльності діти з великим задоволенням придумують, комбінують руху танцю, наспівуючи і рухаючи під музику. Танець, народний танець, пантоміма й особливо музично-ігрова драматизація спонукують дітей зобразити картинку життя, охарактеризувати який-небудь персонаж, використовуючи виразні рухи, міміку, слово. При цьому спостерігається визначена послідовність: малята слухають музику, обговорюють тему, розподіляють ролі, потім уже діють. На кожнім етапі виникають нові завдання, що змушують мислити, фантазувати, діяти.

Музика, сприймаючись слуховим рецептором, впливає на загальний стан всього організму людини, викликає реакції, зв'язані зі зміною кровообігу, подиху. В. М. Бехтерев, підкреслюючи цю особливість, довів, що якщо установити механізми впливу музики на організм, то можна викликати або послабити порушення. П. Н. Анохін, що вивчав питання впливу мажорного і мінорного ладу на стан організму, робить висновок, що уміле використання мелодійного, ритмічного й іншого компонентів музики допомагає людині під час роботи і відпочинку. Наукові дані про фізіологічні особливості музичного сприйняття дають матеріалістичне обґрунтування ролі музики у вихованні дитини.

Спів розвиває голосовий апарат, зміцнює голосові м'язи, поліпшує мовлення, сприяє становленню вокально-слухової координації. Правильна поза співаючих регулює і поглиблює подих.

 

Заняття хореографією, засновані на взаємозв'язку музики і руху, поліпшують поставу дитини, координацію, виробляють чіткість ходьби і легкість бігу. Динаміка і темп музичного твору вимагають в рухах відповідно змінювати швидкість, ступінь напруги, амплітуду, напрямок.

Чи здатна музика з однаковою силою впливати на всіх слухачів? Зрозуміло, ні. І в цьому ще одна її особливість. Кожна дитина по-своєму виявляє інтерес і захоплення музикою, віддає перевагу якому-небудь музичному жанрові, улюбленому композиторові, окремим творам. Як вчаться читати, писати, рахувати, малювати, так треба вчитися вміти оцінювати музику, слухати її уважно, відзначаючи динамічний розвиток образів, зіткнення і боротьбу контрастних тем і їх завершення. Сприйняття слухача повинно слідкувати за всім ходом розвитку музики. Треба вчитися осягати цю "прекрасну своєрідну мову". Поступово виробляється музичний смак, виникає потреба постійного спілкування з музикою, художні переживання стають більш тонкими і різноманітними.

Ще одна особливість музики - впливати на людину з найперших днів її життя. Почувши ніжний спів колискової, дитина зосереджується, затихає. А від бадьорої музики змінюється вираз обличчя і жвавішають рухи. Рання емоційна реакція дозволяє з перших місяців життя прилучати дітей до музики, зробити її активним помічником естетичного виховання.

     Як відомо, музика - вид мистецтва, який суттєво впливає на становлення особистості. Допомогти дитині відчути красу і силу впливу музики - це найважливіше завдання педагогів дошкільного закладу.