Консультація для батьків майбутніх першокласників «Чи готові батьки до школи?»

"Батьки‚ чи готові Ви до школи?"

    Саме батьки мають забезпечити своєму малюку найбільш сприятливі умови для розвитку і серйозно «працювати» в цьому напрямку, якомога частіше спілкуючись з дитиною. Чим раніше починається така взаємодія батьків з дітьми‚ тим краще‚ але хочемо зазначити: ніколи не пізно почати таку батьківську «роботу».

Щодо питання підготовки дітей до навчання можна виділити один з його аспектів: «Як можуть батьки допомогти дитині в підготовці до школи?»

Окреслимо кілька конкретних порад‚ які хоча й не охоплять цього багатогранного питання, але все ж таки допоможуть дорослим:

• 1.     Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови‚ наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково буде говорити так‚ як Ви.
• 2.     Дитина успішніше засвоює мову в той момент‚ коли дорослі слухають її‚ спілкуються з нею‚ розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене Вами в дошкільний період‚ суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
• 3.     Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.
• 4.     Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою‚ безпеки та любові.
• 5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.
• 6.     Ставте для себе та для дитини реальні цілі. Ведіть і спрямовуйте її‚ але не підштовхуйте.
• 7.     Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити‚ слухати, торкати руками‚ куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.
• 8.   Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки‚ аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати‚ малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі‚ зображення тощо.

9.     Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра — це провідна її діяльність, це її робота. Л. С. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».

          Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти і знати‚ з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.

         Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги‚ мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор‚ головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

          Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і дотримуйтеся його виконання обов’язково (всі члени родини

          Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

             Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку усіх членів родини‚

         Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно і доводьте це до її відома.

Пам’ятка для батьків першокласника

1.       Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2.       Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3.       Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4.       Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5.       Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6.       Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7.       Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

8.       Зі вступом до школи в житті вашого малюка з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

9.       Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

 

Поради батькам для створення позитивного ставлення до школи у дошкільника:

1.         Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань, умінь та навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.

2.          Прагніть не створювати у дитини враження, що заняття та ігри з нею є сенсом вашого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші – у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі («Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).

3.     Заняття вимагають систематичності: 10 – 15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година – дві у вихідні.

4.     Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії словами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б іще краще».

5.         Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, над силу не грайтеся з дитиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.

6.     Сходіть із дитиною у школу, де вона вчитиметься, покажіть їй, де роздягальня, їдальня, туалет.

7.           Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.

8.         Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім вчителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.

9.         Читайте розповіді про школу, вчителів, школярів.

          Прагніть створити у дитини адекватне, об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього школяра. Адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що лякає!

Щоб дитина була готовою до свого першого шкільного року, забезпечте їй:

·        здорову сімейну атмосферу;

·        багато любові;

·        вашу активну участь у процесі розвитку;

·        достатню кількість ігор.

Допоможіть дитині навчитися:

·   користуватись органами чуття – спостерігати за оточуючими, слухати звуки, розрізняти запахи;

·        зосереджувати увагу на об’єктах і словах;

·        помічати відмінності у формі, розмірі і кольорі;

·        орієнтуватись у часі і просторі;

·        набути певних гігієнічних, робочих і культурних навичок;

·        добре розвинути мовлення й успішно спілкуватись з оточуючими;

·        тренувати пам'ять і мислення;

·        розвинути цікавість і уяву.

 

«Роль гри у розвитку дітей дошкільного віку»

Важливість та значущість дитячої гри, її розвивальний, навчально-виховний вплив на процес формування гармонійної успішної особистості дитини, важко переоцінити. На жаль, не всі батьки звертають відповідну увагу на ігри своїх дітей. А тим більше на свою особливу роль у їх організації. Набагато легше під час спонтанних дитячих ігор відпочити або зайнятись побутовими справами. Так, дорослі зневажають та недооцінюють можливості, внутрішній ресурс гри для розвитку задатків, здібностей, обдарованості своїх дітей, які у перспективі можуть визначити їх долю.

Гра – це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати і, головне, - мислити, спостерігати, доводити розуміти, творити. А уявити дитинство без неї взагалі неможливо. Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання у дитини – це бажання рухатися. Дитина рухається під час гри. В гру вона вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя.

Засвоєння соціального досвіду відбувається через взаємодію: дитина -дорослий, де кожний впливає та модифікує поведінку іншого. Дитина постійно спостерігає, імітує та моделює відносини, поведінку і діяльність оточуючих її дорослих. Таке моделювання має набагато більший вплив на соціальний розвиток дитини, ніж словесні інструкції та повчання. Тому таким важливим є особистий приклад батьків. Моделювання відбувається у вигляді сюжетно-рольової гри.

Користь, позитивний ефект від гри підвищуються, якщо батьки будуть цілеспрямовано, систематично й усвідомлено формувати необхідні якості дитини, яка у перші роки життя стрімко розвивається. 

У процесі розвитку дитини є певні періоди, або «вікна», коли вона найкраще навчається і вдосконалює конкретні вміння. По закінченні такого періоду дитині стає набагато складніше, а інколи майже неможливо, вивчити те ж саме, що і під час «вікна». Вдалим є приклад розвитку мовлення. Усім відомо, що дітям набагато легше, ніж дорослим, оволодіти іншою мовою. Рівень зусиль, що їх необхідно докласти для засвоєння певних знань, умінь та навичок, напряму пов'язані з «вікнами». Проте, що ми знаємо про них? Коли ці «вікна» відкриваються? Які наслідки мають для дитини? Якщо дитина пропустить певне «вікно», чи зможе вона згодом надолужити втрачені можливості? Наразі ці та багато інших питань ретельно розглядаються нейробіологами, які стверджують наступне:

Найоптимальніші періоди у розвиткові дитини:

Відчуття (від народження до 1 року); емоційний контроль (від народження до 2-х років); візуальні навички (від народження до 2-х років); соціальна адаптація (від народження до 2-х років); словниковий запас (від народження до 2 років); сприймання (від народження до 3-х років); математика/логіка (від 1 до 4-х років); уява (від 3-х до 6 років); пам'ять (молодший шкільний вік); друга мова (від народження до 10 років); музика (від 3 до 10 років).

Для забезпечення належних умов розвитку малюка використовуйте різні види ігор, що пов'язані між собою:

Сенсорні ігри. Даний вид ігор спрямований на набуття дитиною сенсорного досвіду. Торкатися води, розглядати квітку, чути та копіювати різні звуки. Відчуття та сприймання світу приносить дитині задоволення. Ігри з водою, піском, природними матеріалами, музичними інструментами, посудом приносять багато користі малюкові.

Моторні ігри спрямовані на пізнання та оволодіння різними рухами. Розглядати свої ручки, повертатися, торкатися ноги, повзати – усе це процес розвитку і гри для малюка. Діти можуть повторювати одні й ті самі рухи та отримувати задоволення від процесу власного руху. Пальчикові ігри, забавки з рухами, гімнастика, стрибки, повертання, плавання - лише деякі з можливих ігор з різними рухами.

Ігри для розвитку мовлення: перші спроби зі звукам, складами, словами, створення власних слів, експериментування з силою звуку, темпом, приспівуванням звуків та слів. Поступово малюки навчаться користуватися мовленням. Після того як перші 10 – 12 слів вивчено, діти починають експериментувати зі словами, вигадувати свої та отримують від того радість. Діти бавляться зі звуками, для них важливий сам процес, а не зміст слів. До таких ігор належать: приспівування звуків, пестування, забавки, примовляння, скоромовки, казки, історії та інше.

Сжетно-рольові ігри. Малюки відтворюють світ дорослих, повторюють те, що бачили у сім'ї. Бавляться у доньки – матері, уявляють себе в різних ролях, наповнюють своїм змістом. Рольові. ігри спрямовані на розвиток навичок спілкування, поведінки в різних ситуаціях, творчих здібностей. У рольових іграх діти виявляють свою волю та фантазію.

Гра – це не просто розвага, а особливий метод введення дітей у творчу діяльність, метод стимулювання їх до діяльності. Ігри привчають дітей долати труднощі психічні і фізичні навантаження, виховують чесність, колективізм, дисциплінованість

 Ігри та вправи на розвиток слухової уваги, сприймання, пам’яті

Розвинутий фонематичний слух – один із важливих чинників вчасного оволодіння правильною та чіткою звуковимовою. Часом дитина може мати труднощі в цьому та потребує допомоги, тому над розвитком фонематичного слуху потрібно починати працювати з народження дитини, зацікавлюючи іграми та вправами. Це і буде профілактикою щодо вчасного формування мовлення, а також передумовою успішного навчання в школі.

Добірка нескладних, зрозумілих ігор для дітей від самого народження з описом, стане в допомогу турботливим батькам.

«Де звучить?»
Дитина тихо лежить або сидить. У дорослого в руках яскраве брязкальце чи інша іграшка, що звучить (звук іграшки повинен бути не дуже гучним та різким, а більш приємним та привабливим). Дорослий рухає іграшкою, видаючи звуки, дитина повинна показати реакцію, повернувши на звук голову, або відшукати очима.

«Що ти почув?»
Дитина тихо сидить в кімнаті. Запропонуйте заплющити очі й послухати вулицю. Через деякий час дозвольте розплющити очі, та розпитайте дитину про її враження. Можливо вона почула гудок машини або сміх дітей, можливо – голос пташки чи ваше дихання і т.д.

«Де плескали в долоні?»
Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Ви тихенько станьте в будь-якому кутку кімнати, та плесніть в долоні. Дитина, не відкриваючи очі повинна вказати напрямок, звідки вона почула сплеск.

«Вгадай, хто покликав»
В цій грі беруть участь не менше 3 дітей або членів сім’ї. Дитина стоїть посеред кімнати з заплющеними очима. Хто-небудь з інших гравців повинен покликати її. Дитина відгадує, хто саме її покликав.

«Доручення»
Дитина сидить на відстані 5-6 м від дорослого . У вас на столі покладені різні іграшки. Ви чітко, середньої сили голосом звертається до дитини: “Візьми м’ячик і поклади його на килим” або: “Візьми зайчика і посади його на стілець” і т.д. Потім даєте завдання вже тихим голосом.

«Луна»
Дитина тихо сидить на ігровому майданчику чи в кімнаті. Ви пропонуєте їй слухати уважно, та повторювати за вами слово. Важливо навчити дитину вслуховуватися в звучання слів, тому намагайтеся говорити слова неголосно, пошепки. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного: насамперед добирати слова, не схожі за звуковим складом (Аня, кіт, стрибай, веселий, швидко), а потім – близькі за звучанням, але різні за змістом (Оля, Коля, сам, там, син, лин).

«Запам’ятай слова»
На столі під серветкою лежать предметні картинки або іграшки. Ви пропонуєте дитині послухати два-три слова-назви, запам’ятати їх, а потім знайти на столі відповідні картинки (іграшки).

«Слухаємо музику»
Дуже велике значення для розвитку слухового сприймання має слухання музики. Тому рекомендується проводити , так звані, музичні хвилинки. Під час них ви пропонуєте дитині сісти або лягти на килим, бажано з заплющеними очима, що допомагає розслабитися і не реагувати на зорові подразники, а зосередити свою увагу на джерело звуку.

«Що звучало – розкажемо, як звучало – покажемо»
Мета гри – навчити визначати джерело звуку, розвивати слухову увагу, пам’ять. Спочатку пропонуємо прослухати, розпізнати та запам’ятати такі звуки: шелест аркушів книги, клацання ключів, м’яча, дзюрчання води, що ллється. Потім дорослий знов створює ті ж самі звуки, стоячи за екра¬ном, а дитина називає, який предмет звучав, та самостійно відтворює аналогічний звук, використовуючи потрібні предмети.

«Тихо-гучно»
Навчаємо визначати силу звучання  іграшкових фортепіано, барабана, сопілки, бубна.
Дорослий грає на лялькових інструментах спочатку тихо, потім гучно. Дитина слухає уважно, та, за завданням дорослого, створює самостійно на заданому інструменті тихий, або гучний звук.

«Хто як розмовляє»
Формуємо вміння визначати джерело звуків, розвиваємо слухову увагу, слухову пам’ять, навчаємо звуконаслідувати голоси тварин.
«Гуси стали ґелґотати
По-гусиному кричати: «га-га-га».
Кошенята замурчали: «мур-мур-мур».
Горобці зацвірінчали: «цвінь-цвірінь!».
Коні заіржали: «і-гі-гі!».
Жабенята квакали: «ква-ква-ква».
Каченята крякали: «кря-кря-кря»
Солов’ї висвистували: «ф’ю-ф’ю-ф’ю!»
Після прочитання вірша «розмовляємо» з дитиною мовою тварин.

Розвиток фонематичного слуху

«Впіймай звук»
Поясніть дитині, що ви будете вимовляти різні звуки, а їй потрібно буде плеснути в долоні – “впіймати звук”, коли вона почує певний звук. Необхідно дотримуватись принципу від простого до складного:
– звук [а] серед у, у, а, у;
– звук [а] серед о, а, і, о;
– звук [і] серед и, е, і, и;
– звук [с] серед л, н, с, п;
– звук [с] серед ш, ж, ч, с і т.д.

«Повтори»
Запропонуйте дитині повторити за вами склади
– та-та-да – пі- пи – ат-от
– па-па-ба – мі-ми – ум-ом
– ка-ка-га – ді-ди – іт-ит
– ва-ва-фа – кі-ки – ек-єк

«Ланцюжок слів»
Запропонуйте дитині повторити за вами ряди слів, різних за значенням, але схожих за звуковим складом:
– мак, лак, так, бак;
– тачка, качка, дачка;
– сік, вік, тік, бік;

«Назви слово»
Запропонуйте дитині вибрати серед інших слів, та назвати лише те, яке починається на певний звук:
– на звук [а] серед слів Аня, Оля, Ігор, осінь, айстра;
– на звук [і] серед слів іграшки, овочі, автобус, Іра;
– на звук [б] серед слів мак, банка, танк, бочка

 

«Виховання громадянина-ПАТРІОТА починається з СІМ'ї»

    Важлива роль у формуванні патріотизму належить сім’ї. Батьки є першими вихователями дитини дошкільного віку. Із сім’ї для дитини починається Батьківщина. Сім’я в доступних формах дбає про гармонійний розви­ток дитини, опікується її розумовим, моральним, естетич­ним і фізичним вихованням. Метою родинного виховання загалом є формування всебічно і гармонійно розвиненої осо­бистості, вироблення в неї таких якостей, які допомагати­муть гідно долати життєві труднощі та перешкоди.

    Національно-патріотичне виховання дітей у родині - складний і суперечливий процес, на який впливають різні чинники: 

- матеріально-економічна забезпеченість, 

- соціаль­ний стан та рівень освіти батьків, 

- місце проживання (місто, село), 

- звичаї і традиції в родині, 

- кількість членів родини, 

- ставлення до дітей тощо. 

    Метою національно- патріотичного виховання, як складника виховання у роди­ні, є 

виховання любові до землі, де народилась і виросла людина, до рідного краю, міста (села), вулиці, тобто до бать­ківщини; 

гордості за здобутки свого народу, своєї родини, а також гордості за минуле і сьогодення своїх співвітчизни­ків; 

прагнення захищати інтереси родини та Батьківщини. 

    У певному розумінні родина - це і є Батьківщина. Тому любов до своєї родини, матері, батька, родичів, дотримання духовно-культурних традицій, які вони сформували, - це ніщо інше, як вияв патріотизму, саме того його складника, що формується у родинних стосунках. У цьому розумінні взаємини у родині є для дитини ідеалом. Тут народжують­ся патріотичні почуття, виховується повага до батьків і свогородоводу, до родинних традицій, любов до Батьківщини і до рідної землі.

Виховувати в родині дітей патріотами означає: 

підтримувати, розвивати й скеровувати їхні прагнення набуття й використання на практиці знань з історії рідного краю, історії України і 'її народу; 

готувати виконання свого громадянського обов’язку щодо зал Батьківщини. 

    Джерелом національно-патріотичного ховання є культура рідного слова батька й матері, колискова пісня, рідна оселя, садиба, Батьківщина, героїчне ми народу, конкретні вчинки особистості, спрямовані на матеріальне й культурне збагачення народу. 

    Досвід переконує: що діти, якщо з ними проводять у родині цілеспрямовану: роботу, успадковують славу своїх батьків, дідів, прадідів, славу народу.

Родина є благодатним середовищем для виховання національно-патріотичної свідомості, почуттів і переконань у дітей. 

Це обумовлено, по-перше, тим, що вона є своєрідним мікроколективом, що ґрунтується на довірливих взаємин між чоловіком та дружиною, батьками й дітьми, на емоційному переживанні різних життєвих подій. Починаючи з перших років життя дитини, родина має великі потенційні можливості соціального впливу на її свідомість та почуттєву сферу. Можливості ці криються у спільності запитів, щ нень, інтересів членів родини, у їхній взаємозалежності, відповідальності, допомозі, в найглибших почуттях подружньої та батьківської любові. 

По-друге, у родинному середовищі втіленням національно-патріотичних почуттів для дитини є батьки, бабусі й дідусі. З ними у дітей пов’язуються поняття про свій будинок, рідні місця, свій край, свою Батьківщину. 

По-третє, процес внутрішньородинного спілкуванняміж різними поколіннями є неперервним. Це спілкування є не лише звичайним обміном інформацією, а й передачею дітям та онукам духовного досвіду й героїки минулого, формуванням патріотичної свідомості, почуттів і переконань, поведінки.

Зусилля педагогів мають бути спрямовані на взаємодію у розробленні та виконанні сумісних рішень щодо національно-патріотичного виховання дітей.