Консультація для батьків:
"Народні ігри, як засіб розвитку соціально-громадянської компетентності"
Народні ігри – це ігри, які походять з давніх – давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо).
Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Вони супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.
Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи. З їхньою допомогою діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).
Інтерес до народних ігор не згасає. І нині дітлахи теж охоче звертаються до них. Та й педагоги дедалі частіше використовують цю скарбницю народної мудрості в роботі з вихованцями.У ході ігор розвивається мова дітей, збагачується їхній словник, закріплюється вміння граматично правильно будувати речення, адже більшість ігор супроводжується піснями, віршами.
Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення. Промовляння лічилок, які передують чи не кожній рухливій грі, та й самі ігри сприяють формуванню елементарних математичних уявлень та вмінь: у дітей розвивається логічне мислення, кмітливість; вони вправляються в порядковій лічбі; закріплюють назви числівників; у них формуються елементарні часові орієнтири (діти усвідомлюють орієнтири ігрових дій: спочатку; потім, після того, як; перед тим, як; усі одночасно). До того ж, як відомо з психологічних досліджень, саме завдяки ігровій діяльності дитина практично вивчає простір і предметний світ.
Звичайно ж, народні рухливі ігри займають важливе місце у фізичному розвитку дітей, зміцненні їхнього здоров’я, формуванні здорового способу життя. Враховуючи специфіку українських народних ігор О.Яницька класифікує їх за такими групами:
· дидактичні,
· рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,
· рухливі хороводні ігри,
· ігри мовленнєвої спрямованості, обрядові та звичаєві ігри;
· ігри історичної спрямованості;
· ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.
ка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.
Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках і на річці.
Щоб народна рухлива гра пройшла успішно, треба підібрати інвентар та знати етапи її проведення: збір дітей на гру; зацікавлення їх грою; пояснення правил гри; розподіл ролей; гра; підбиття підсумків гри. Ці етапи для усіх вікових груп однакові, різні лише прийоми їх організації.
Пояснення нової гри може здійснюватися по-різному, залежно від її виду та змісту. Якщо у грі є пісня, вірш, недоцільно розучувати їх з дітьми напередодні – бажано ввести їх у гру несподівано. Такий прийом принесе дітям задоволення.
Ознайомлюючи дошкільнят із новою грою, вихователь повідомляє її назву, розкриває зміст і пояснює правила ще до початку гри. Зауважимо – пояснення змісту й правил гри має бути стислим, точним, емоційним.
Ігровою діяльністю дітей керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри, від кількісного та вікового складу гравців, від їхньої поведінки. Чим менші діти, тим активніше виявляє себе педагог. Участь у грі вихователь бере й тоді, коли не вистачає пари. Під час гри він дає вказівки дітям до гри, оцінює їхні дії й поведінку, підказує доцільність виконання рухів. До того ж, дорослий має тримати в полі зору всіх дітей, стежити за самопочуттям кожного.
Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей – етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити генетичний код українського народу, сформувати новий тип українця, здатного вивести свою державу на світовий рівень культури.